День 99 ( 06.10)

Отже, вперше в житті я відвідала груповий сеанс з терапії. Якось соромно розказувати.  Хоча я ж просто намагаюсь налагодити своє житті і це навіть варте трохи поваги. Зі мною в групі ще дві жінки та два чоловіка. І всі вони, як на мене, дуже цікаві люди. Наприклад, Тимур мє бізнес з переробки пластикових стаканів. Дивне поєднання бізнес і переробка, але його дуже цікаво слухати.  У нього як вже зрозуміло, таж проблема, що і в мене – підвищена чутливість.  На скільки я зрозуміла каталізатор проблеми було знайдено на першому  індивідуальному занятті – його робота босом, і він тут намагається її вирішити.

Ой щось я така не послідовна. Всі ми  на групових заняттях вперше. У трьох, включаючи мене це друге заняття загалом, а решта займались певний час індивідуально – не допомогло, тому  прийшли сюди.

Взагалі якось важко визнавати себе хворою, але, як це назвати, якщо не так? Дякую Соні, що це вчасно помітила. От тепер можна повернутись до Тимура. Він з тих кому індивідуальна терапія не допомогла.

Ще одна така щасливиця жінка на ім’я Ліана. Їй 35, вона мама двох донечок, одній з яких 15. ЇЇ тривожність пов’язана саме з нею. Доросле життя наближається і всяке таке. Та й проблема ще і в тому, що тато малої загинув в автокатастрофі, коли їй ще і двох не було. Не дивно, що на таких підставах розвинулась тривога.( Типу з нею теж може щось статись і так далі).

Ще одного  чоловіка звати Дмитро. На вигляд років 25. Найзагадковіший персонаж з нас усіх, все слухає, намотує на вус, а сам дуже малослівний. За сеанс з 3 годин сказав може слів з 20. І то це на представлені одне одному, крім того, що він бореться з тривогою, здається, нам немає що знати про нього – от такі от люди бувають.

Ті двоє, що залишились – це сімейна пара. І, якщо чесно, за ними мега цікаво спостерігати. У них одна проблема на двох, хоча дуже різне її розуміння. Жінку звати Аня і за її словами чоловік головна причина її депресії. В тому плані, що обіцяв  гори грошей, колись  взяв кредит на будинок і автомобіль, а потім лишився без роботи, зараз знайшов нову і набагато кращу. Але звична боятись за майбутнє залишилась. Тепер щодня вона переживає, що в них все заберуть. Вони вже рік можуть дозволити собі будь- яку забаганку, а натомість економлять на всьому, звітують, куди потратили гроші і на що. Від цього страждають і вони самі і їхні діти. Хоча по факту вони так роблять, бо бояться потрапити в ситуацію  в якій були. Ваня ще й додав собі в скриньку проблем підвищену жагу все економити.

Наприклад, він вже 5 років ходить в одному й тому самому зимовому взутті і навіть не планує його змінювати, хоча їхній стан жахливий. Взагалі на вигляд вони дуже приємні люди, надіюсь в них вийде все вирішити, і діти перестануть страждати. От першу годину ми розповідали одне про одного і вона пролетіла так швидко, що я навіть оком не встигла мигнути. Далі щось там психолог говорила, задавала нам теми для розмов, а ми обговорювали.

До зупинки я йшла разом з Едуардом. Він вів себе дуже безпосередньо, багато шуткував,  найбільше мені зайшли жарти про : «Був би я на 10 років молодший…» Хіба вік то перепона. Я ні на що не натякаю, просто констатую факт.

Вперше за стільки часу я прямо бігла додому, ботам мене чекає Одрі. От живе всього декілька днів, а я його вже так люблю. Завтра хочу сходити з ним до ветеринара і зробити всі щеплення і навчитись йому кігтики обрізати.