День 101 ( 09.10)

Я вчора не помітила, але в мене був ювілейний день в щоденнику. Не віриться, що аж 100 днів пройшло. Здається, я з тих людей, які стабільно не встигають жити. Треба було хоч тістечко купити і з’їсти за це, але ну що вже тут – не доля.

В цілому день сьогоднішній просто пройшов. Я багато перекладала, потім готувала – нарешті.  Вперше від того часу як ми не разом з Андрієм, я приготувала смачненьке своїми руками. Страва бюджетна – запечена картопля з твердим сиром, але все одно.

А ще ми так загрались з Одрі, що я отримала подряпину на пів-руки.  І я ламаю голову що ж робити з його гострими нігтями.

О! Забула розказати! Через три дні приїжджає Сара. Написала, що в честь приїзду хоче зібрати нас всіх. Певно зустрінемось в нашій улюбленій кафешці  в шістьох. Я вже й відвикла від того, що нас стільки багато. Як же я за нею скучила! Вона, до речі, не знає деталь мого розставання, бо якось було не до того і всяке таке, надіюсь вже і не згадає за нього.

А ще я хочу їсти і певно піду в магазин. І нічого що вже 10.

День 102 (09.10)

Замість піци я купили торт, і не знаю…чи через те, що дуже давно такого не їла…чи через те що він був якийсь несвіжий мені вночі почало дуже крутити живіт. Випала з життя на весь день. Відволікалась тільки час від часу на Одрі – мою розраду.

Я навіть не мала жодної таблетки вдома, то Кіра мені привезла. А ще нагодувала мене супом і просто поруч декілька годин посиділа.

Переклади я не робила, бо дуже двоїлось в очах. От на вечір трохи стало легше, але ще нудить.