День 102 (10.10)

Мене забрали в лікарню. Пишу це і плачу від трагічності ситуації. Бо, по- перше, вчора я пропустила групове заняття в психолога, по-друге, в мне підозра на апендицит. Здається, це був не торт. Завтра вже буде все відомо, бо я приїхала аж о 9 вечора, до того надіялась, що все пройде, але де там… Якби не Саша в якого є авто не знаю, щоб робила.

Лікар каже, що в мене не критична ситуація, треба почекати завтра, щоб зробити всі перевірки і переконатись точно (щоб дарма не різати). Він, ніби, викликає довіру. Ой не знаю!

Я ще ніколи не лежала в київських лікарнях, але цю порадила Соня, тож має бути нормальною. Лежу  і молюсь, щоб це було щось інше – легше, ніж апендицит, бо пропасти в лікарні мінімум на три тижні зараз я просто не можу! Пропустити два тижні ефірів і не повернутись? Ум як привабливо. А ще квартиру хотіла міняти, за мене ніхто не буде нову шукати, речі збирати, зі всіма домовлятись.  Прийдеться тоді затриматись ще на місяць, тобто аж до грудня…

Гроші як заробляти!?  Все що маю піде на ліки…Наврядчи я зможу перекладати, але виходу не буде… Для розуміння ситуації, я ледве пишу, біль наростає, вчора його приглушили таблетки, сьогодні не можна, щоб завтра правильно все діагностувати і я, здається, вмираю від болю! Але мені треба виплеснути емоції, бо тримати весь моральний біль в собі таке собі…

Тривожність в мене зараз мега підвищена.. просто все життя, яке я тільки почала налагоджувати коту під хвіст!