День 103 (11.10)

Новини погані! Це таки апендицит. Прооперували мене ще зранку, потім відходила від наркозу і от вже, ніби, приходжу в себе. Попросила медсестру, щоб подала мені ручку і зошит, намагаюсь писати лежачи.

Дякую Кірі і Соні, які приїхали як тільки я написала, що мені через годину на операцію. Вони допомогли розібратись з документацією, яку треба підписати перед тим як ріжуть, і потім були перших три години, як я відходила, принесли всі таблетки і так далі… Не уявляю як їх відпустили з роботи, але якби не вони не знаю, що би і було.

Завтра їх замінить мама, я до останнього їм не хотіла казати. Але сама просто не впораюсь.  Я ж навіть сісти не можу.  Та й моя відсутність в ефірах була б підозріла. Коротше кажучи, добре, що відпустили з роботи, чекаю її.

А ще так приємно, що Саша проявляє дружні знаки уваги. Надіслав мені квіти, щоб пахли і я швидше видужала.  Піони. Одні ж моїх улюблених, тому дуже приємно.

Щодо ефірів, то сьогодні мене замінили Марта, а на рахунок завтра ще вирішують. Вона не витримає 4 тижні підряд… Правда дуже надіюсь, що нікого нового не візьмуть, бо тоді прощай мені робота. Хоча мене ніби не сварили, навіть сказали, що чекають мене і щоб я не переживала, а лікувалась. Але це лише слова, а що буде на словах не знаю.

А ще я дуже хочу їсти, але після операції не можна мінімум 24 години. Зараз тільки губи промочую і все.. Боюсь рухатись. Таке враження, що є голова і все. Певно це ще наркоз, бо тільки 10 годин після операції пройшло. Сказали, що боліти буде вночі, чекаю, але є шанс, що боліти буде не сильно. У кожного все ж  індивідуально. А ще в мене приплив сил, хочеться бігати, стрибати, хоча б щось робити, а не просто лежати. Оце випросила в медсистер ручку і листок, і то…Мені ж виявляється навіть очі не можна довго напружувати. Та й таке…