Один рік мого життя

День 107 (15.010)

Сьогодні дуже гарний і сонячний день. Правда у мене тільки за вікном. А ще вчора був день козацтва, всі розказують як його провели. Пам’ятаю як того року ходили їсти кашу в місто, на концерт і всі такі гарні в вишиванках. Думаю це все і цього року було, тільки без мене. Та все, не нуджу.

Щось мені Настя згадалась. Вже дуже давно не дзвонила. Певно вся в навчання. Та й як би треба було, то б не помогла, бо ж як.

Он в мене прогрес, дозволили сидіти скільки хочу, але з опором. Шоу сьогодні як на мене не дуже. Гість попався важкий, заслужений вчитель року. Виглядав як зазнайко трішечки. Хлопці тягнули як могли, до речі, так, вели знову вони, але вони не винні, так буває. Дивлюсь на Сашка свого - такий замучений. Не знаю чому, певно щось сталось. Подзвоню певно сьогодні, розпитаю, нехай людина виговориться, якщо хоче.

Мушу вилікуватись до кінця за цих дев’ять днів і вийти на роботу. Як собі хочу! Бо не можу і не хочу нікому створювати дискомфорт, тим паче наврядчи мене хтось буде стільки чекати.

Юлія Цюрик

Подобається

#2881 в Сучасна проза
#2066 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись