Один рік мого життя

День 109 (18.10)

Ця неділя просто минула. Я лежала весь час, трохи говорила з сусідкою напроти. Дуже дивно, що її ніхто не навідує, але це не моя справа. Вона дуже весела жіночка, видно, що не може дочекатись, коли її нарешті звідси випишуть. А це буде вже завтра. І я знову буду сама. Бо чоловік, який лежить біля неї така собі компанія. Так само як сусідка збоку, вона або спить або плаче. Я нічого не розумію, не може ж так боліти, а якщо і може, то чому лікарі нічого не роблять з цим?

І тата вже теж відправила. У нього потяг прибув додому годину тому. Буду сумувати за його бурмочонням про те, що виросла я тільки зростом, а не розумом. Ну от з ким не буває . Хоча він у ВИХІДНИЙ зміг знайти мого лікаря, все його розпитав, проконтролював, ліки докупив. З відчуттям виконаного обов’язку поїхав додому, бо на роботу. Як добре, що він в мене є. О забула, ще про те, що він вичистив мою квартиру, відраяв кухню, бо на його думку вона в жахливому стані і все це за безкоштовно. Ну це не дивно, бо в нашій сім’ї він містер ЧИСТОТА. І коли він поруч я мрію стати маленькою дівчинкою, його принцесою, хоча розумію, що цього ніколи не станеться.

Юлія Цюрик

Подобається

#2879 в Сучасна проза
#2068 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись