День 115 (24.10)

Субота видалась класною. До 11 я відсипалась і валялась в ліжку. Потім накривала стіл  на обід, бо о 2 мали приїхати Вася з хлопчаками та Марта.

Не віриться, що менше як за два місяці вона вже буде мамою. У неї маленький животик, сама теж худенька, зі спини і не скажеш, що взагалі вагітна. Що поробиш – генетика. Ми секретничали, вона не витримала і проговорилась, як планують назвати малого. Звичайно інформація не для розголосу. Буде Мирон. Дуже гарне ім’я, як не мене. Миле.

 Ну і звичайно з нею приїхав мій Одрі. Малюк добраче виріс. Обнюхав мене, впізнав, почав муркати, бігати по квартирі, навіть одразу поїв зі своєї мисочки. А Вася вся в роботі, своєму блозі, у неї за минулу добу додалось більше 30 тисяч підписників. А все тому що виставила мега провокаційний і правдивий  пост про материнство в віці, коли тобі трішки за 20. Я не експерт, але для неї це важливо і рада, що вона щаслива від цього.  Її Женюх, молодший,  почав говорити, але поки має проблеми з літерою «Р», це дуже кумедно.  Я так милувалась як він грався з кошенням, дівчата жартували, що буду наступною. Ну з цими висновками я не згодна, мені вистачає десь-колись погратись.

Життя потроху відновлюється. Залишилось розібратись з психологом. В групу я не можу повернутись, бо відстаю. Та й якщо чесно взагалі не хочу туди йти. В мене багато планів на цьому тижнів, знаю що це лише відмазки…знаю! Просто поставлю цю затію на паузу, а там буде видно. Хоча розібратись зі своїми павуками в голові теж хочеться.

Головне, що самотність мене більше не переслідує!

Смішно і дивно, але як тільки я збираюсь з’їхати з квартири щось стається. Але вже давно пора. Я в пошуках, але якщо не знайду «ідеальної» нікуди не переїду.