День 118 (27.10)

Вівторок виявився важкуватим для мого організму. Спочатку ефір, потім нарада. Цього разу найбільша за всі часи, навіть костюмерів, адміністраторів і тих позбирали. Почали з рейтингів і аналізу ситуації. Виявляється є рубрики, які взагалі не зайшли глядачам.  Треба переформатовувати і в експрес режимі. Зате он мультики з 7.30 по 8 заходять найкраще. Але то зрозуміло, діти в школу збираються. В інтернеті в топі ще лайфхаки для дому. Сказали тепер і ведучі «таким» будуть займатись.  Але головна проблема це те, що частка шоу все падає і падає. Треба або щось робити або нас просто закриють. Коротше кажучи, суцільний стрес.

Он преміє не буде, бо ми «недостойні». Ех, я дуже засмучена.  Намагаюсь зробити все що від мене залежить, але це будуть командні як і поразка так і перемога. Ну нічого, якщо раптом що, то в мене завжди є переклади. Правда мені написали, що максимальний термін виконання замовлення 7 днів, і якщо раптом що, я маю попереджати або не виплатять.

На роботі весь час а ногах, коли почала збиратись додому десь о 6, відчула слабкість, було таке враження що ще  трішечки і впаду в обморок. На щастя, Саша це помітив. Підійшов, запитав, що таке. Розказала. Викликав мені таксі. Я думала і на цьому дякую, але він поїхав зі мною. Спочатку розігрів мені їжу – першу за весь день, я думала от поїм і все як рукою зніме. Але ні, подзвонили лікарю, той сказав, що випити і порекомендував прийти на обстеження.

Можливо, Саша просто відчуває відповідальність за те що забрав мене з лікарні? Не знаю… Ліки подіяли, але я не хотіла щоб він йшов. Всім своїм поглядом просила залишитись. Сказала, що мені страшно. Раптом що, а поруч нікого не буде. Він кивнув головою. Я засинала він ще був, а от прокинулась на роботу і немає… Ну з іншого боку він мені нічого не повинен. Тим паче мені легше. Пішла снідати.