День 119 (28.10)

Виявляться він не пішов. Точніше пішов, а потім повернувся з таксі біля дому. Їздив додому переодягнутись. Якщо чесно я дуже розчулена. Впевнена, що Андрій зі мною би так не возився б. Може варто спробувати? А раптом мені вдасться покохати? Ох і важко…дуже важко. Ми обоє якось зібрались завчасно і ту годину що їхали і чекали на роботі всіх говорили про все на світі, як ніби того випадку і не бувало. Розказав мені дуже сокровенні речі, про маму, старшу сестру, про дитинство без батька, про те, що заради своїх дівчат готовий на все, кумедну історію про перші гроші в 11 років…

Це людина, якою можна пишатись, хоч і він сам цього не розуміє. В нього може закохатися кожна, здається, крім мене. Так він ідеальний – ідеальний друг. Хоча уявляти його з іншою жінкою, по правді, не хочеться. Ще й дівчати причепились, все розпитують, чи він мені подобається, чи він робить якісь кроки…бо «повинен, якщо аж так піклувався про тебе в лікарні.  Все набридло, закриваю тему.

Ми зібрались, він приготував сніданок, опікувався Одрі.. а я весь час шукала одяг( це погода…ну чому ще не можна було трохи почекати з холодом?) До речі, про самопочуття. Поспала і все як рукою зняло. Дуже дивно знаю, але добре, що все добре. Сьогодні сподіваюсь нічого не повториться, а завтра в мене і так планова перевірка в лікаря, якраз спитаю.

Думаю на роботі тепер будуть шепотітись…Все таки дивно, що ми обоє прийшли раніше всіх, таке сяке…Ох…

Після роботи пішла додому, перекладала і пила чай. Знаю не весело, але що ж зробиш. Таке моє  життя.