День 121 (30.10)

Ось і п’ятниця минула. У нас в гостях був супер- шеф одного з київських ресторанів і ми готували лазанью. Правда було дуже важко втриматись і не спробувати, бо як вона апетитно пахла! А виглядала… Але це поки важка їжа для мого організму… Хоча душенька аж плакала.

Саша чогось був в гарному настрої і запропонував прогулятись після роботи. Я погодилась, але попередила про запис до лікаря через півгодини. Швидко сходили туди разом. Власне кажучи чого я погодилась – хотіла розібратись, що то був за поцілунок. Він довго мовчав, як я запитала, а потім просто сказав: « Так, він був невдалим тоді, невчасним…але це були справжні почуття. Здається, я закохався. В тебе».

Не кожен день можна почути таке… Ох далеко не кожен. Я не знала, що відповісти. Дружити з людиною, яка тебе кохає нереально. Тому я сказала, що мені треба це все обдумати. Не знаю чи зможу відповісти взаємністю…

В такій ситуації або стосунки або взагалі перестати існувати одне для одного.  Ох і важко! В мене є час подумати до понеділка ( того, коли ми виходимо в ефір)  Щось та й надумаю… Треба переключатись з цієї теми, бо зараз мене загризе совість.

О актуальна тема мого здоров’я… Там правда нічого хорошого. Лікар сказав, що через те, що я недостатньо відлежалась в мене погано все там загоюється, можуть бути погані наслідки… Наприклад, буде важко виносити дитину або я не зможу їсти все що захочу. Пізно щось змінювати,  від мене вже по факту нічого не залежить, буде як буде. А мрія про смажену картопельку переноситься ще на мінімум тиждень…

Завтра субота декілька годин тому я вирішила поїхати обіднім (завтрашнім) рейсом до батьків. Перекладами можна і там займатись. Речі маю. Нічого везти, крім Одрі та ноутбука не потрібно. А ще мама буде готувати мені смачненьке!