День 122 (31.10)

Я вдома! Але певно треба розказати про пригоди, які супроводжували мене всю дорогу. Я як ні в чому не бувало прокинулась, приготувала сніданок, поїла, спакувала Одрі та його речі, зібралась думками і зрозуміла, що все це мені нести буде важко, а допомогти, крім Саші – нікому. Соня та Кіра на роботі. У Васі малі, Марту куди чіпати…, а Сара навряд чи може підняти більше 2 кілограм.

Він погодився. Всю дорогу ми мило бесідували, ніби розмов про кохання   вчора і не було. Мені так смішно робиться, як я це згадаю.

Як ми приїхали на автостанцію теж була кумедна ситуація. Бо всі автобуси з завтрашнього дня переносять на годину раніше ( переходять на зимовий час), але їздять за новим розкладом вже сьогодні. Виходить свій автобус я вже пропустила і мусила чекати наступний, який був аж через 1, 5 години. Саша запропонував сходити в кафе неподалік вокзалу, я погодилась, так як альтернатив провести час по іншому в мене не було.

Так офіціант нас впізнав, вгостив кавою за рахунок закладу, зробив з нами фото, ну і фіналочка: «Не думав, що ви сімейна пара». Як я почервоніла… Ми нічого не спростовували, бо були в шоці. Саша ще й скористався моментом і спробував поцілувати, а ще шуткував, що якщо глядачі нас одружують, то ми вже хочем не хочем, а мусимо спробувати. Я фиркнула щось там…але насправді вже готова була погодитись, бо відчуваю, що треба, хоча!

Нарешті сіла в автобус, тато зустрів, а по дорозі перекладала тексти. А Саші я тисячі разів подякувала і так і в смс, я ним не користуюсь! Ну все перестаю писати і йду на кухню, пахне чимось мега смачненьким!