Один рік мого життя

День 125 (03.11)

Ох, я припхалась додому десь о 12. Вся мокрюща, але щаслива. Вже зігрілась, дуже хочеться спати, але не люблю не виконувати заплановане. Є трохи сил, тож пишу. Завтра мене ще чекає вичісування волосся, воно перетворилось в гніздо, а все тому що дуже багато хто потрапляв мені саме в голову.

Отже ми зустрілись з Ліаною, тоді до нас прийшла ще одна наша шкільна подруга Ліза. Хлопці : наречений Лізи, наш шкільний друг та друг Ліани приєднались до нас потім. Посиділи трохи в кав’ярні – робили вигляд дорослих адекватних людей. Але не довго, бо вже через дві години пішли на гірки. Мали 2 тарілки і дві пари великих санчат – з’їжджали одночасно всі.

Багато падали, багато сміялись і багато дуркували. Як набридло почали кидатись у сніжки. Ліанин друг, до речі, проявляв до мене знаки уваги. Але там Саша…чекає…і я весь час думала про нього. Ох, як мене ці думки виводили з рівноваги, я цього не хотіла! Але нічого.

Я така вдячна за цей вечір – випустила всі емоції, зажими, відпочила на славу! І тепер якщо чесно, дуже не хочу повертатись до Києва!

А ще мені лячно і дивно від того, що багато моїх знайомих тут дивляться телешоу. Це та популярність про яку я мріяла, чи я нічого не розумію?!

Юлія Цюрик

Подобається

#2879 в Сучасна проза
#2068 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись