Один рік мого життя

День 137 (15.11)

Ми планували з’їздити на вихідні, але, здається, залишаємось аж до п’ятниці. Батьки і Саша вирішили це за вечерею, мене особливо ніхто і не питав. Але я рада. Завтра приїдуть бабуся і Пончик. А в середу, якщо батькам вдасться взяти відгул виберемось кудись на природу.

Сьогодні всі чотирьох гуляти по місто, Саша з ним знайомився. Їздили в район, де я виросла. А вечері сиділи за тортиком і чаєм. Тато розказував веселі історії з часів мого дитинства, навіть фотки дивились. А потім включили сімейну комедію і залипали усі в п’ятьох( Одрі ж теж). Це картина з мого сну. З Андрієм таке ніколи не було реальністю… Яка я щаслива!

До речі, зранку хотіла порадитись з Сашою чи кидати переклади, а він виявляється і не знав, що я таким не займаюсь. Посміялись з цього. Але він сказав, що не бачить в цьому сенсу, адже наш спільний дохід без всіляких перекладів достатній для нормального життя. І вишенька на торті: « Якщо буде потрібно, то на додаткову роботу піду я, а не ти.» Мені плакати хочеться настільки він ідеальний.

Коли ми з’їдемось будемо мати спільний бюджет і це в мене будуть перші такі стосунки. Раніше якось завжди окремо.

От такі от новини, писати довго немає часу, тому пішла до своїх. Чую Одрі вже влаштував голодні ігри.

Юлія Цюрик

Подобається

#2881 в Сучасна проза
#2067 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись