Один рік мого життя

День 142 (26.11)

Ми довго сумнівались, але таки поїхали останнім вечірнім автобусом додому. Батьки все одно на роботі і більшу частину дня ми їх не бачили.

До речі, Одрі так звик до поїздок, що скоро буду сам залазити в кошик. Жарти жартами, але, здається, Одрі нам з Сашою, як син. Ми його так залюблюємо і у всьому потакаємо, що інколи стає страшно.

До речі, через декілька днів Васіному малому аж два роки. Женюху. Нас запросили. Тому ще треба встигти знайти подарунок дитини. Я правда не дуже компетентна в іграшках, але то вже таке. У мене ж є Саша в якого є племінник і який у всьому розбирається.

Зранку ми ще ходили в центр в мене вдома. Стало так холодно, що я випила 3 чашки чаю по дорозі. А поки дочекались маму , щоб йти разом додому взагалі злиденіла. Мама трохи засмутилась, що ми їдемо, але напхала нам повно їжі, тож можна сказати місію виконала. Всю дорогу я від того постійно хотіла в туалет. І це була ще та пригода. Через це взагалі не поспала…

Приїхала. Залилась кавою і що…Правильно! Тепер не можу спати від неї. Такий вже в мене організм. Мінімум 4 години після кави я енереджайзер, принаймні мій мозок. Але ми вирішили, що Саша ночує у мене сьогодні. Тому мені не самотньо. Не даю і йому спати. Ну, а що! Все мій час, поки він в душі вичерпано, тож я побігла.

Юлія Цюрик

Подобається

#2879 в Сучасна проза
#2068 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись