День 146 (30.11)

День не передбачав нічого цікавого, поки не подзвонила Кіра і не запропонувала привітати Женюха саме в його іменини, а не на вихідні.  Він її похресник, як не як. А я за компанію.

Зранку був ефір. Я виявляється схудла, ну або так пошили, що штани від костюма з мене злітали, ми їх самотужки перешивали о 5 ранку! Сам ефір пройшов як по маслу, Саша став м’якішим зі мною у кадрі, мені так незвично, але так подобається набагато більше. Хоча через це всі помічають, що між нами щось є, добре, що ще поки прямо не запитують.

До речі, помітила, що одна менеджерка нерівно дихає до мого Сашка, залицяється до нього, дратує! Але він молодець, відповідає жорстко. Так, я ревную, а ще, здається, втюхалась по вуха!

Це якось по іншому, ніж було з Андрієм. Так добре, спокійно, коли Саша поряд словами не передати, міцний тил і повагу до себе.  А ще я в шоці, що після усього того, що було в моєму житті, я маю нормальні, здорові стосунки.

Я веду цей монолог до того, що я певно готова перестати це приховувати перед колегами.

Ну все, ну все закінчую про це і розповідаю про день.  Після роботи Кіра запросила мене на репетицію в театрі, у них початок приготувань до нової вистави, мені дозволили  подивитись. Було мега цікаво, сама б такому участь брала.  А після ми поїхали на каву, до нас приєдналась Вася з малими і ми дуже гарно провели вечір. Вітали. Женюх такий класний! Навіть віршик розказував.

Виявляється, у Васі з’явився новий залицяльник. Але вона поки що не дуже проявляє ініціативу до спілкування з ним. Бо боїться, щоб не було так, як раніше. Її минулий хлопець Марк, пішов саме через те, що хотів своїх дітей, а вона не могла собі такого дозволити з двома маленькими хлопцями на руках.

Він вчинив максимально негарно.  Просто треба було почекати, якщо ти людину кохаєш…

А Кіра як Кіра, ганяє весь час, в неї купа роботи, тепер ще й будівництво, ну і про Максима треба не забувати. Дивуюсь як вона все встигає. Мій приклад для наслідування! Отакі от справи, пішла обіймати подушку або Одрі, якщо пощастить.