Один рік мого життя

День 147 (31.11)

Лозунг цього дня – робота, робота і ще раз робота! Спочатку ефір, потім зйомки для одного проекту на тому ж каналі, але я була гостею, потім рекламу знімали. У нас додався ще один спонсор показу, тепер будемо їсти щоранку на камеру цукерки. Уявляю як через тиждень – два я буду їх ненавидіти. На студії було дуже холодно, вже відчуваю як болить горло. 5 годин в легенькій кофточці і штанах в кімнаті, де температура повітря 10 градусів тепла дали про себе знати. Головне не злягти з температурою, все інше, то таке. Весь вечір лежу закутана в ковдру, п’ю вже 10 чашку чаю і дивлюсь фільм. Все це не одна, а з Сашою. Підтримує мене. А ще кричить, щоб я лягала спати, бо треба відновити сили і всяке таке. Але я маю геніальні плани – покиснути в ванній!

Юлія Цюрик

Подобається

#2881 в Сучасна проза
#2067 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись