155 (05. 12)

Зовсім не знаю про що писати…вже півгодини сиджу над зошитом і це все на що я спроможна.  Дуже хочу відновити свою звичку писати на регулярці, хоча це мені дається не легко.

Саші сьогодні значно легше на голову – принаймні він так каже. Ну і випив на 2 таблетки менше знеболювальних, ніж вчора. Жартує, що він скоріше буде «як новенький», ніж я зі своєю рукою.  Ну так, мені ж з гіпсом ще мінімум три тижні ходити, це якщо все там правильно зростеться, бо можуть ламати і знов.. Ох, не хочу таке навіть уявляти! А ще знеболювальні мені пити з завтра не можна, буду змушена терпіти, страшно…

Керівництво вирішило дати нам ще два тижні лікарняного, за що я їм невимовно вдячно. Цей тиждень ефірів проведе Марта + зірковий ведучий гість, а наступний Даня + зірковий запрошений гість. А там вже ми повернемось. І вони встигнуть відпочити.

Якщо б ще тиждень тому, я робила б все, щоб піти на роботу, напівмертва повзла б, то зараз це якось так стало на другий план…  Набагато важливіша сім’я, здоров’я того, хто поряд. Здається, ця аварія змусила мене переоцінити життя.

До речі, за тих 5 днів моєї відсутності сталось ще ДЕЩО. Якось вилетіло вчора голови. 1.12 Марта стала мамою! Мирон вже 5 днів, як живе на цьому світі. Але випишуть їх аж завтра, бо малий мав невеличкі проблеми при народженні, які вже вирішили. Взагалі, то було так мило. Вона скинула в спільний час ручку малого і підписала: «Мирон передає всім привіт!», я правда побачила це трохи з запізненням, але вона зрозуміла.

Це виходить ми з Сашою вперше з того дня виходимо на люди … Як би не хотілось йти, виписку пропускати не можна. Ще буде святкування вдома,  накриють стіл, але то наврядчи з нами, надто шумно. Я така щаслива, що мої друзі все розуміють,  і не вимагають від мене постійного фітбеку. Всі деталі знає тільки Соня, бо подзвонила тоді, коли мені треба було поділитись накипілим і я їй дуже вдячна за те що не акцентує на цьому увагу, розповіла іншим і я не мушу по 1000 разів повторювати і згадувати про все.

Яка ж я вдячна за них усіх! За нього! За те, що живу в цілому… За те, що маю перелом не на тій руці, якою пишу. Бо зникнути на місяць така собі ідея. Хоч щось стабільне в моєму житті залишилось. Єдине, що одрі не так часто на руках, бо одною його брати важко, але думаю він те переживе.