Один рік мого життя

158 (08.12)

Саша жартує, що нам пора соціалізуватись нарешті, бо засиділись вдома. Вчора Кіра приходила, але посиділи недовго, бо, що в мене, що в Саші розболілась голова в годині 11. Як мене це бісить, словами не передати. Вона нас запросила на виставу. Зимову частину. А одразу після неї вони поїдуть в подорож по країнах Балтики десь на декілька тижнів.

До речі, за весь час ми так і не згадали про аварію, і це і добре, бо втомилась вже жити в од вічному стресі. А ще ми розмалювали мені гіпс і в той час так насміялись. Мініатюра на ньому називається наше ідеальне життя з Сашою в дитинстві : всілякі там будиночки, діти, квіти, собаки, коти, машин і так далі.

А ось сьогоднішній день нічим цікавим не запам’ятався. Зранку були обнімашки з Одрі, грались з ним, він муркав і крутив хвостом дуже смішно. На фоні йшла наша програма. Я дуже хочу на роботу – словами не передати на скільки. Скоро вити тут буду! Думаю завтра хоч просто так туди пройтись, раптом комусь пригоджусь…

А ще я варила їсти і втикала в серіали.

Юлія Цюрик

Подобається

#2881 в Сучасна проза
#2067 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись