День 159 ( 09.12)

Я таки поперлась зранку на роботу – це було необдумане рішення і абсолютно безглузде, бо я там всім тільки заважала. Я прийшла десь за хвилин 15 до закінчення ефіру, всі одразу по закінченню почали бігати, метушитись, збирати все.  Ще й вів з Мартою якиїсь там «супер селебреті». Взагалі мені не сподобався своєю манерою поведінки. Всі навколо нього бігали, нервувались.  Мені більшість колег все таки була рада, але розпитували суто про аварію і зламану року. Як мені  вже ця тема набридла! Я вже збиралась додому, як мене перестріла Оля – наш адміністратор. Вона мала дві години вільного часу і бажання поговорити, тому ми цим і зайнялась в кафе недалеко звідси. Здається, ми гарно провели час, я відволіклась,  в більшості слухала і намагалась не нити. Час пролетів непомітно.

А ще вона спонукала мене, поки є час, зайнятись соціальними мережами. Дійсно пора б уже, он в яку епоху живу! Ну добре якщо за це почала розкажу одну історію, про яку ще навіть не всі друзі знають.  В юності я вела свій Ютюб. На найполярнішому відео он аж 1000 переглядів. Але дивитись мені їх мега соромно, бо ні світла, ні картинки нормальної не було – абсолютно нічого!  Краще нічого, ніж таке. На що я взагалі сподівалась.

Я можу нормально тільки поговорити на камеру, все інше руки не з того місця ростуть. Жорстко, але справедливо.

А Саша поїхав на якусь там робочу зустріч. Першу «після» і, здається, вже втягнувся.  Завтра в гості приїжджає його мама. А в п’ятницю буде знайомити мене з його друзями.  Ще я досі нию, щоб ми переїхали до мене, бо там і місця більше і геолокація краща, а він злиться і не може зрозуміти навіщо я заплатила за грудень.  Як мінімум, бо я найближчий місяць не планувала звідти з’їжджати, а тим паче переїжджати до Саші. До того ж я жила там більше 2 років і мені морально важко відпустити те місце, треба звикнутись з думкою, робити це повільно. І речей моїх там стільки, що Сашина квартира точно не вмістить. Можливо наша перша сварка буде саме з цього приводу. Час покаже!