День 161 (11.12)

Четвер не запам’ятався особливо нічим цікавим. Але вечір був гарним – я нарешті вибралась з дівчатками в кафе на посиденьки. Саша якраз поїхав проводжати маму, тож теж не сумував.  У неї сумки були важкі, та й компанію скласти ніколи не завадить.  Їй їхати всього півгодини якщо по прямій, але більшість об’їжджає, тому займає десь години півтори часу. 

А ще зранку вона нам приготувала дуже- дуже смачні галушки. Чимось схожі на ті, які готує моя бабуся. Я весь час поки їла – її згадувала. Вже так скучила! Одразу їй подзвонила, пожалілась, поплакалась, що скучила за нею і її домашнею їжею, потім вона мені,  і так добре стало.

Поки у мене «вихідні» треба поїхати додому. От зараз з Сашою поговорю на цю тему, якщо не захоче, то можу і одна, правда важкувато буде з гіпсом.  Хоч Саша і постраждав більше, його головний біль вже пройшов, і все що нагадує про ті події – це по факту, мій гіпс.  В понеділок буде два тижні і я маю сходити до хірурга, щоб перевірити чи все там добре зростається. Так не хочу,  але треба, бо якщо раптом що, то треба буде знову ламати.

А ще треба буде взяти лікарняний в сімейної, щоб на роботу принести. Оце згараздило нас до тих лікарень… Головне, щоб на роботу випустили, бо ще тиждень «нічогонеробіння» я попросту не витримаю. Після таких насичених, цікавих днів ось такі як каторга. Дуже важко звикнутись з цим. До речі, ділилась цими думками сьогодні з дівчатами.

І вони всі розділили зі мною думки.  А Соня взагалі сказала, що це був мені знак зупинитись і трохи переоцінити життя, бо все бігла і бігла. І в її словах є правда.  Але без пригод жити однозначно не цікаво.  3 години пролетіли непомітно, в принципі це був крутий вечір, забираю слова про нічого цікаво назад. Як мінімум я об’їлась своєї улюбленої піци. Ми обговорювали свята. Всі вже по повній програмі планують Новий Рік, Різдво, відпустки.

Сара вже купила квитки на 24 до Села. Чи Сема. Вічно забуваю як його звати, але не так: досі не можу запам’ятати як його звати. Я вела до того, що вона там хоче відсвяткувати католицьке Різдво, Новий Рік, а вже на християнське поїде до батьків. Я їм співчуваю, кохання на відстані це дуже важко, скоро комусь треба буде усім пожертвувати, питання тільки кому.

Марта теж відпадає, вони будуть святкувати все у маленькому сімейному колі. Вася ще під питанням. А от нас троє хочемо зробити щось разом. Був варіант поїхати кудись. І в принципі це класно, але треба гроші, багато грошей. Як я хочу в Карпати – словами не передати. Хочу нарешті навчитись кататись на лижах. До речі,  треба запитати Сашу чи він вміє. 

Щось мене трішечки нудить. Піду но я спати…