День 162 (12.12)

Сьогодні безмежно гарна дата – магічна. Я з самого ранку ламаю голову над тим, що ж би це зробити, щоб її запам’ятати. Саші закрили лікарняний, не хотіли, але той наполіг і тепер можна і на роботу. Для нього робота – це як додатковий спосіб лікування, тому я це навіть заохочую. Бо бачу по ньому, що вже «ломка» від нічогнеробіння. Зі мною простіше, я ж фактично здорова.

Розпланували вихідні: п’ятниця і субота в мене, а в неділю йдемо знайомитись з його друзями. Точніше будемо смажити шашлик. Один його друг має приватний будинок, тож має бути  непогано.  Добре, що в мене є час підготуватись морально, а то буває так, що з мамою знайомитись легше, ніж з друзями.  А щодо їхніх других половинок я взагалі мовчу.

Ми вже в батьків. Не планували так швидко, але мені подзвонив однокласник, що їде, запитав чи я не хочу, я запитала чи він не проти, що я із хлопцем і так за 5 годин вже були в батьків. Їм був сюрприз. Тато прийшов з роботи і був трохи в шоці. Але приємному. Просто якби знали, мама б всю ніч готувала, з роботи відпрошувалась би, тата припахувала б, а воно мені треба!?»  Я навіть встигла приготувати смачну вечерю.  Чим мега пишаюсь.

Ми сховались у мене в кімнаті як він заходив, вийняли ключі, і коли він вже зайшов, зрозумів, що щось підозріло пахне, і почув нявчання Одрі ми вийшли і почали його обіймати. Так само провернули і з мамою. Мама в своєму репертуарі: спочатку раділа, потім сварила, а ще пізніше розпитувала все до деталь: « що, де і як». Намагались все пояснити,  основні претензії були за гіпс, що я його неправильно ношу, не піклуюсь про руку і так далі. Так я протестую, бо мала в житті такий досвід на відмінну від мами.

У дитинстві ламала ліву ( я ще й нею пишу), і це все під час школи. 1 класу на хвилинку!  Ох як я тоді намучилась. Всі пишуть, щось вчать, а я просто сиджу і рахую листочки як падають з дерева і які видно з вікна. Рахувати я вміла до 100, а потім починала спочатку. До речі, всі інші роки я робила це, коли намагалась заспокоїтись.

А зараз є та й є, обмежує роботу це і так зрозуміло, але я рада, що не основну- робочу.

Потім накрили на стіл, і так засіли, що  розбрелись по кімнатах хвилин десять тому. Ось чекаю, коли Саша прийде з душа. Будемо лежати в ліжку, обійматись і про все на світі говорити.