Один вечір з тобою

Глава 3. Діяти проти себе

Волосся каштанового кольору ще більше завилося і наче шоколадний водоспад розсипалося за плечима. Не помічаючи нікого навкруги та як змінювалася музика, вона танцювала, заворожена карими очима, в яких виблискували святкові вогні кімнати.

Здається, що завершилася вже п'ята пісня. Дихання збивалося, а від усмішки почали боліти щоки. Знову повільна мелодія дозволила видихнути та припинити активні рухи. Її тіло розгарячилося, сукня сковувала, а ноги боліли. Проте, вона не відчувала втоми. Лише дивувалася, що змогла танцювати під веселі ритми, не стримуючись. Поруч із Зоряном вдавалося все робити з легкістю. Він, не соромлячись, міг смішити всіх дивними піруетами, а потім видавати ідеальні танцювальні «па».

Цього разу вони притислися ближче. Втомлені, усміхнені, наче з останніх сил трималися один за одного. Зорян схрестив пальці за спиною на її талії, а вона несміливо обняла його шию.

Ніколи в житті не дозволяючи собі так розважатися, Аня зараз ледь стояла на ногах.

— Втомилася?

— Ще б пак!

— Клади голову на моє плече.

— Ні, дякую…

Але, не встигла заперечити пропозицію, як тепла долоня лагідно торкнулася потилиці, й притиснула її щоку до чоловічого плеча. Не в змозі сперечатися такій наполегливості, вона заплющила очі.

Від Зоряна пахло парфумом та цибулею. Ця думка насмішила її.

— Моя сорочка транслює тобі анекдоти? — крізь тихий сміх, запитав він.

— Ні. Від тебе пахне цибулею, — закусила губи зубами, щоб не зіпсувати такий гарний момент танцю.

— А від тебе океаном… — прошепотів, торкаючись лицем її волосся біля вушка.

Мабуть, від пережитих емоцій та хвилювання, Аня уявила цибулину, яка гойдається на хвилях океану і вже більше не могла стримувати сміх. Романтичний настрій був потривожений її реготом. Зорян не міг зрозуміти, що сталося, однак, теж сміявся разом з нею. Лише міцніше притримував за спину, поки та намагалася вгамувати істерику, що накочувала.

— Мадам, вас заштормило? — сміючись, відхилився, аби зазирнути в очі.

— Вибач, це, напевно, від втоми.

Відпустивши його шию, наче отямилася від раптового спалаху подібної поведінки. Хотіла зупинитися, але Зорян взяв за руку, пропонуючи вийти на терасу, щоб освіжитися та перепочити.

— Я… я не знаю, чому так поводжуся. Вибач, я така дурна… — схилила голову, крокуючи поруч з ним.

— Ти не дурна, — міцніше стиснув пальці. — Ти дуже весела. Просто ще цього не знаєш. А ще дуже інтелігентна та вихована. Я от, зовсім не такий.

— Так! Ти розкутий, можеш дозволити собі розслабитися. А я постійно ховаюся від усього, що змушує соромитися.

— А що тебе змушує соромитися? — Зорян зупинився, сперся попереком об поруччя тераси, уважно дивлячись на Аню. — Танці?

— І танці також. Взагалі, все, де потрібно…

— Бути собою? — додав, ховаючи руки в кишенях штанів.

Аня кивнула, вдивляючись у темряву. Ніч швидко поглинула небо та околиці. Прохолодний вітерець торкався вологого обличчя, допомагаючи заспокоїтися. Після швидкоплинної ейфорії прийшло бажання плакати. Утім, вона не могла собі цього дозволити. Тільки вдома, тільки на самоті.

— Напевно, мені вже час, — згадка про домівку одразу привела до тями.

Зорян вирівнявся. Вираз обличчя миттєво змінився.

— Я не хотів тебе образити, — витяг руки з кишень, й хотів простягнути їх до Ані, але вона зробила крок назад.

— Ти не образив. Справді, вже доволі пізно…

— Ань, — підійшов ближче, поклав долоні на її плечі, — чого ти? Що не так?

— Ні, все гаразд.

— А як же кава? — всміхнувся.

— Яка кава?

— У тій цікавій місцині, про яку знаю тільки я? — його усмішка була занадто заразлива, тому Аня теж всміхнулася.

— Не думаю, що це гарна ідея, — почала розвертатися, щоб повернутися до будинку.

— Тоді пропонуй ти! Маєш інші ідеї? — наздогнав, йдучи поруч.

— Додому.

— До тебе? Ось так одразу, при першій зустрічі? — жартував Зорян.

— Ні, не до мене. Ти до себе, а я до себе.

— Не думаю, що це гарна ідея, — повторив її слова, зупиняючи. — Стій, будь ласка! Якщо ти втомилася, так і скажи. І, якщо дозволиш, проведу додому. А якщо справа в іншому, то поясни. Хіба ти не знаєш, що чоловіки погано розуміються на жіночих думках та логіці?

— Ні, не знаю, — гостро відповіла, вже картаючи себе за сьогоднішній вечір.

— Ти мені нагадуєш дівчинку-підлітка… — хмикнув.

— Та байдуже! — махнула рукою, й пришвидшила ходу.

Так, звісно, вона знає, що поводиться зараз як нерозумна дурепа. Знає, проте нічого не може вдіяти.

— Хочеш, давай посваримося? — вигукнув позаду Зорян, від чого легка усмішка прослизнула на її губах. — Тільки зачекай, я посуд принесу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше