Глава 16. Втіха

Здавалося, що хвилини очікування розтягнулися на цілу вічність. «Порада» Сергія щодо води, була зараз доречною, тому Аня зайшла до невеличкого магазину, розташованого на зупинці громадського транспорту. Купивши пляшечку негазованої води, збиралася вийти на вулицю, як побачила за вікном Якименка. Він стояв прямо перед нею, але спиною, крутячи головою у різні боки. Потім підійшов до якоїсь жінки, щось запитуючи. Напевно, цікавиться, чи не бачили тут хвору «втікачку». У сумці заграла мелодія дзвінка. Поки діставала телефон, Сергій зник з поля зору.

— Так, Зореславе! Де ти?

— Я на місці, але тебе не  бачу.

— Я в магазині.

— Зараз підійду.

Міцніше стискаючи пластикову пляшку, несміливо відчинила двері, й вийшла назовні. З правого боку вулиці помітила сіру машину, від якої відходив Зорян. Пасма каштанового волосся впали на його чоло, а утеплений піджак був повністю розстебнутий. Мабуть, поспішав до неї.

Підійшовши, він мить роздивлявся її, а потім, нічого не кажучи, взяв за руку та повів до машини.

— Кого шукаєш? — запитав, коли помітив, що Аня вже втретє озирається.

— На роботі подарували презент, однак… десь забула.

— Хочеш повернутися, пошукати? — зупинився, дивлячись за її плече.

Анна знову озирнулася, але нікого не побачила, лише натовп, який стояв на трамвайній зупинці.

— Ні, байдуже на ті дарунки. Поїхали скоріше!

Сівши в машину, вона здивувалася, коли Зорян сів за кермо.

— Вирішив орендувати авто на деякий час, щоб не возити тебе в електричці, — сказав, зустрічаючись з нею поглядами у дзеркалі заднього виду. — Мої речі в багажнику. Не передумала їхати?

— Ні. Заїдемо до мене і можемо вирушати. Відпочинок мені необхідний понад усе на світі. Мені ввижається, чи ти якось змінився? Більше мовчиш і менше всміхаєшся?

— Я просто злюсь, — відповів, заводячи двигун.

— На мене? — в очах запекло від бажання плакати. — Так, я знаю, що раптово тобі зателефонувала, не попередивши, змусила все кинути і…

— Анно? — обернувся, всміхаючись. — Не на тебе злий, а на себе! Я мав наполягти, щоб поїхати з тобою. Заїхали б спочатку на роботу, потім уже до готелю. Не треба було лишати тебе саму. Та я хвилювався, що буду занадто нав'язливий і тобі це не сподобається. А тепер жалкую…

— Все гаразд, — видихнула з полегшенням, — не картай себе за це, добре? Це було моє рішення і тільки я несу за нього відповідальність.

— Зараз нормально почуваєшся? — дбайливо запитав, коли автівка рушила з місця.

— Набагато краще. Як здогадався, що мені було погано?

— По тобі видно неозброєним оком.

Аня опустила очі. Відчуття жалості, яке вона викликає, дратує. Усі бажання змінитися та бути сильнішою поки що не працюють. Хоча, втеча від Сергія була запальною і несподіваною, а це вже зовсім не в її дусі, як і вечірні танці під мелодію саксофона.

— Що сказали на роботі? — порушив тишу Зорян.

— Дали оплачуваний лікарняний та кілька днів відпустки на додачу.

— Що за безглуздя? — у серцях, гучно обурився чоловік. — Навіщо так чинити?

— Ти про що?

— Про твою роботу. Адже саме через неї ти зірвалася з лікарні! Ще й розповідати нічого не хочеш… — подивився у дзеркало, Аня відвела очі.

— Я на фірмі одна бухгалтерка. Й звісно, що ця подія з ДТП… вплинула на весь хід роботи. Шеф хотів найняти іншу людину, бо не знав, коли я зможу повернутися до зобов'язань.

— Хотів, але передумав?

— Так. Якби не прийшла сьогодні, оформили б нову людину.

«Брехня! Боже, яка зухвала брехня!» — кричало її серце, але вуста не наважувалися розповісти правду про капітана Якименка.

Вона не хотіла створювати клубок з брехні, який потім важко буде розплутати. Проте зараз не могла віднайти правильних слів, щоб пояснити Зоряну ситуацію з Сергієм. Все сталося так неочікувано, що й досі не вірилося, що саме з нею могло таке трапитися.

Ще кілька тижнів тому могла писати схожі сюжети у чернетках романів, а зараз нібито стала героїнею одного з них. Це усвідомлення лякало та бентежило водночас. Нікому не потрібна жінка раптово привернула увагу одразу двох чоловіків. Як таке можливе у її житті?

Поїхати до села — єдина можливість дати долі час передумати, і виправити все, що закрутилося за лічені дні.

Минуле знову повертається у спогадах та порівняннях. З колишнім коханим вони часто їздили відпочивати: на море, на триденну рибалку, на вечірки його друзів та колег. Але під час таких сумісних прогулянок, вона ніколи не почувалася його жінкою. Просто супровід, меблі, фон, — такою себе вважала, коли він не звертав на неї уваги. Звертали інші, але тільки не він. Хоча, з часом Аня навчилася не так сильно потребувати тієї уваги. Або насолоджувалася моментом відпочинку, або удавала це відчуття. Він би все одно не здогадався, що в неї на душі.

Зараз вона їде, з доволі малознайомим чоловіком, невідомо куди і навіщо, проте, не відчуває дискомфорту. Якесь дивне передчуття в серці підказує, що цей відпочинок буде зовсім іншим.