Одного разу в С Р С Р

Розділ 4

 

Генделик називався в народі «Маяком» і перебував недалеко від Восьмих прохідних за автобусною станцією поруч із гаражами. Називали його так через щоглу, на якій колишній завідувач велів повісити червоний ліхтар. Коли завозили пиво, ліхтар вмикався, і робочий, вийшовши за прохідну, а то й дивлячись із даху цеху, знав – чи варто йти, бити ноги.

Розливне пиво, звичайно, розбавляли, і в один день Відділ по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності зацікавився походженням дачі завідуючого, записаної, втім, на батьків. Завідувача зняли, але пиво від цього краще не стало. Також своє місце зберіг і вогник.

Доріжка до пивної йшла через майданчик автостанції, по якому з раннього ранку до пізньої ночі їздили автобуси. Не проходило й місяця, щоб під колеса не потрапляв якийсь робітник, який перепив. Часом сюди приїжджала міліція, щоб зібрати врожай для не виконуючого план медвитверезника. Але траплялося це зрідка – пивній також було потрібно наповнювати бюджет батьківщини.

У закладі було жарко й задушливо, але стояв звабний запах пива. Із шести підвішених під стелею вентиляторів працювали тільки два. З інших звисали липучки для мух. Хоч на вулиці ще світило сонце, під стелею горіли лампи. За прилавком магнітофон повільно мотав плівку, зі стареньких колонок Марк Бернес співав про те, що він любить життя й улюблене місто може спати спокійно.

Купили відразу по парі пива в літрові банки, зайняли столик. Народу в генделик набилося багато, але вільні місця малися.

- Пригощайтеся, хлопці, - з портфеля Коновалов дістав і поклав на стіл загорнену в газетку солону тарань.

На закуску в пивній пропонували копчену тюльку, але її ніхто не брав. Не торгували тут і горілкою. Однак на столі відразу з'явилася «чвертка». З неї кожний доливав у пиво на свій смак. Аркадій, втім, від добавки відмовився.

Солили пиво під смішки, голосно розмовляли й жартували. Аркадій посміхався, але було йому зовсім не весело.

Його думки знову й знову верталися до Марії. Варто було б поговорити з кимсь більш досвідченим у жіночій психології. Та хоч із начальником цеху - той був одружений тричі, і кожна нова дружина була молодше за попередню.

За що вона так, чому? Він же нічим її не скривдив. Може, причиною була жіноча мінливість? Або, може, вона прагне, щоб її вмовляли, підкорили? Може, це все не всерйоз, може, вона якось випробовує його? Припустимо, вона чекає від нього дій. Адже зустрічаються вони майже два роки, а за цей час – лише кілька поцілунків. Аркадій робив спроби, але всі вони розбивалися через неприступність дівчини.

Не виявив належної наполегливості? Але Аркадій почував: не в тому справа. Характер у Марії був просто сталевим, і в школі за це її називали «залізною дамою».

Якось школярі, бажаючи пожартувати над вчителькою, у шухлядку стола кинули пійману мишу. Але Маша в той день шухляду не відкрила, а далі були канікули. І миша, перепсувавши весь папір, спробувала прогризти шлях через деревину. Але в неї це чомусь не вийшло – не те зуби зсковзували по гладких лакованих стінках, не те вона просто знесиліла від голоду. Але до кінця канікул миша здохла, про що сповістила тих, хто повернувся з канікул смородом.

Марія ж, з'ясувавши причину смороду, розчинила вікно й викинула в шкільний сад останки тваринки, зіпсовані контрольні й веліла підозрюваним хуліганам вимити стіл.

Хуліганів вона вгадала точно. Тих вирвало прямо в запропоновану шухлядку.

І більш із Марією Олександрівною ніхто з учнів не жартував.

Знаючи Машу не перший рік, Аркадій був впевнений: розрив – це дійсно розрив. Якби їй було потрібне щось інше – вона б інакше й зробила.

-

Від жари випите пиво відразу виходило з потом назовні. Що не виходило – відвідувачі залишали в проході між задньою стіною генделика й заводським парканом. Вертаючись, трударі знову йшли до прилавка, щоб купити ще по банці пива.

Аркадій пив повільно, у чужі розмови не ліз, і його часом залишали повартувати місце. І раз, коли приятелі пішли за добавкою, хтось майже відразу звалився на місце, що звільнилося.

Юнак підняв погляд від стола, тріщини на якому він розглядав, приготувався зігнати нахабу.

…И не повірив своїм очам: перед ним сидів Павло, армійський товариш, кращий друг. Це здавалось неможливим: вони розсталися років сім назад у далекій Монголії, пообіцявши писати один одному, їздити в гості. Але, обмінявшись парою листів, втратили зв’язок: одного разу лист Аркадія повернувся з позначкою про те, що адресат вибув.

- Що ж ти не писав? - запитав Аркадій, коли радощі трохи затихнули.

- Та адресу втратив.

- А тут яким вітром?.. На море приїхав?

- Близько того…

Біля питної стійкі бешкетував хтось Аркадію незнайомий.

- Та я виллю тобі це пиво в пику!

Той, хто скандалив був явно немісцевими: між завсідниками й продавцями існувала негласна угода: перші роблять вигляд, немов не помічають того, що пиво розбавлене, друга сторона не заперечувала, коли відвідувачі відповідно розбавляють пиво горілкою й закушують випите своїм.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше