Розділ 11

Дівчини люблять завзятих, але терпіти не можуть впертих, і хорони вас Господь поплутати одне з іншим. Буває, вони роблять неприступний вигляд, тому що їм приємно, коли їх домагаються. Буває, такий же вигляд на себе напускає, оскільки бажає інша дівчина, щоб хлопець від неї відстав, зник з їхнього життя, а краще – помер. І це теж краще не плутати, розрізняти.

Аркадій не вірив у розрив до кінця, він здавався неможливим, неймовірним. Хіба так буває?.. Хіба мати просто так відмовляється від сина? Хіба сестра кидає брата, тому що він набрид?..

Він дзвонив Маші. Та була не рада, однак же, трубку не кидала. Говорила сухо, називала Аркадія тільки Лефтеровим.

Коли дівчина називає хлопця на прізвище, часто вона приміряє те на себе: чи пасує воно до неї, чи зручно його буде носити після весілля. Але тільки не тоді, коли ваша обраниця вчителька. Вона звикла так звертатися до всіх, причому частіше – до школярів, які наробили шкоди. Здавалося, от-от вона додасть своє фірмове: «Лефтеров, а ти голову свою не забув?»

Павло вмовляв товариша викинути кохану з голови. Але Аркадій показував фотографію Марії, яку носив у гаманці:

- Правда, вона гарна?

- Та викинь ти її до біса, командир. Виглядає вона, як стерво, і, напевно, в ліжку - колода.

- Вона гарна, розумна.

- Навіщо тобі в ліжку гарна й розумна колода? Подивися, скільки навколо дівчат!

Від порад товариша Аркадій, звичайно, відмахувався. Хоча, якщо подумати, у своїй нерозділеній любові був він винуватий один. Марія не давала йому особливої надії на взаємність. Але Аркаша закохався всупереч здоровому розуму. Втім, покажіть хоч одного розсудливого закоханого?

У якийсь книзі він прочитав, що любов схожа на злочин. І колишні коханці, як і злочинці, завжди вертаються на місце злочину. Тільки вертаються вони зовсім іншими людьми.

Насправді: інші пари розходилися, знаходили нових супутників. Після розходилися знову, верталися до старих, колись покинутим улюблених. Треба тільки дочекатися.

І Аркадій жив, щохвилини очікуючи дзвінка від Марії. Але дзвонили якісь непотрібні люди.

Сни про неї стали чимсь повсякденним. І часто в снах вона була куди краще, доступнішою, аніж у житті.

-

Стояла суцільна спека, настільки звичайна для цих місць у зеніті літа. Вона заповзала в шафи й комори, просочувала все: дерева, стіни будинків, навіть землю на метр, а то й більше. У короткі часи ранкової прохолоді достатньо було відчинити двері якоїсь комірчини, і звідти накидалася як із засідки спека, що там причаїлася.

Неможливо було виспатися – піт лоскотав, просочував подушки й простирадла. Люди ворочалися, вставали стомлені та злі.

Крутилися вентилятори, перемішуючи розпечене повітря. І люди на ніч розчиняли вікна. Якщо була можливість, після роботи їхали на море. І в будній день, ввечері на пляжі ніде було розкласти своє покривало, речі.

Щоб не сидіти в духоті кам'яних коробок Аркадій і Павло пішли в парк Петровського.

На місцевому стадіоні дві команди втомлено катали м'яч. Тутешню футбольну дружину цього року перейменували в «Новатор», але вдачі їй це не додало. У своїй другій лізі на виїзді вона традиційно програвала, удома звичайно зводила до нічиєї або до незначної перемоги. І в цей день нічого неабиякого не відбувалося: хазяї не могли здолати іншого аутсайдера – «Фрунзенця» із Сум.

У передчутті «сухої» нічиї трибуни були заповнені ледь на третину, та ще з дахів цехів, які розташовувалися через дорогу від парку, за грою спостерігали робітники, що ледарювали.

Поруч зі стадіоном на літній естраді співали дарування з тутешнього Палацу Культури. За естрадою в електричній клітці атракціону тріскотіли, стикалися електромашини. Неподалік неспішно оберталося «чортове колесо». Але огляд з нього був так собі: на прилягаюче до парку селище, власне на зелень парку, на згадані стадіон і сірі коробки цехів. Ще видно було заплаву ріки, за нею – пагорб, по якому пролягала дорога, та сонце, яке йшло за цей пагорб.

Між селищем і краєм кручі, що нависала над заплавою, був тренувальний стадіон, на якому хлопчаки ганяли у футбол. І матч їх був куди більш азартним і принциповим, ніж той, що відбувався на дорослому стадіоні.

- А з-під стадіону, з-під кручі джерело б'є, - розповів Аркадій. - Туди, кажуть, рано ранком ходять дівчата голяка купатися.

- Ух ти! - здивувався Павло. – Прями-таки й голяка?.. Гайда дивитися.

Але був не ранок, і, зрозуміло, нікого близько джерела не виявилося.

Вода із джерела, так само як і десятки ключів, що били з-під круч, впадали в тутешню річку, яка поросла очеретом.

І варто було б, можливо, розчистити й упорядкувати русло. Нижче за течією побудувати греблю, піднявши рівень ріки, організувати човнову станцію для трудящих. Але по воді плили райдужні плями – у закруті ріки, недалеко від скіфської могили, що на Тополиній вулиці завод скидав стоки.

Мазут застоювався у берега, а після – від хуліганського вогника весело згоряв разом з очеретом восени. Пластівці попелу доносило навіть до проспекту.