Розділ 13

- Мені дзвонили з тиру, - повідомив Лєгушев Аркадію після ранкової цехової планерки, прозваної «дураковкою». - Я пообіцяв їм три літри фарби.

Саме так: він обіцяв, дзвонили йому. І тепер Владлен отут командир, а Аркадій – виконавець. Лефтеров кивнув, зайшов на лакофарбову ділянку й налив фарбу в трилітрову банку з трошки сколеним горлечком.

Наповнену банку можна було винести через численні дірки в заборі, попросити вивезти когось із автотранспортного цеху. Це було б простіше, хоча й трохи ризиковано. Але в бухгалтерії Аркадій витребував матеріальний пропуск, який підписав Лєгушев. І, відпросившись після обіду, Лефтеров відправився в тир.

День був пекучим – тільки-но по місту пронісся дощ, але жару не збив. І тепер задушливо парило, пахнуло травою.

У тирі панувала абсолютна тиша – секції не працювали через канікулярний час. Вахтер запитав, до кого йде Аркадій, той у відповідь уточнив: чи на місці директор. Виявилося: той очікує Лефтерова у своєму кабінеті. Дорога була відома юнакові – праворуч за кут і до кінця коридору. Через жару двері були розкритими.

- Дозволите?..

- А, Аркашо! Заходь!

Привіталися, потиснули руки.

- Куди фарбу поставити, Михайло Андрійович? - запитав Аркадій.

Директор очікувано вказав на далекий кут кабінету.

- Як родина, як діти?..

- Ростуть, - відповів директор.

- Уже не вірять у Діда Мороза, але ще вірять у комунізм, - пожартував Аркадій жартом Саньки Ханіна.

Михайло Андрійович залишився серйозним:

- Це ми не доросли до комунізму. Ось коли ми будемо до нього готові – от він і настане… А ти сам як? Своїми не обзавівся?

- Ні… Куди там.

При цьому Аркадій спочатку подумав про Марію, а тільки потім згадав про Віку. Він глянув за вікно, туди, де було видно футбольне поле загальноосвітньої школи, у якій працювала Марія Олександрівна. Нині вона була, напевно, у відпустці, яка влітку встановлена вчителям.

- Бажаєш постріляти?.. - запитав директор.

- Було б непогано, - кивнув Аркаша.

Двоє дверей збройової кімнати були зачинені, але не поставлені на сигналізацію. Узявши ключі з ящика стола, директор і Лефтеров відправилися за зброєю.

- Із чого постріляємо?.. Із пневматички?.. - запитав Михайло Андрійович, відкриваючи зброярню.

- Із пневматички я і в вуличному тирі постріляю, - відповів Аркадій. - Давай з мелкану?

- Тоді з пістолетів?.. Мені ліньки мати викладати.

Із сейфа, що стояв в глибині кімнати, директор дістав два пістолети системи Марголіна.

Педантично закривши кімнату зберігання зброї, Михайло Андрійович відправився в стрілецький зал. Аркадій пішов за ним. У залі хазяїн клацнув пакетним вимикачем. Під стелею загуділи дроселі ламп денного світла, по коробах вентиляції загуркотіло повітря.

У довгому розкотистому залі розміщалося дві стрілецькі дистанції, так, щоб стрілки стояли на них спина до спини. На довгій звичайно стріляли із гвинтівок, і там мішені подавалися з-під підлоги. На короткій вправлялися з пістолетів, і мішені міняли самі стрілки, перериваючи заняття.

На рубежі короткої дистанції стояв звичайний стіл, куди й поклали два пістолети, дві пачки патронів і в'язку ключів. Перший ключ був від англійського замка, на який замикали зовнішні двері зброярні. Внутрішня, зварена із прутів, закривалася великим ключем з однією борідкою. А два стандартні номерні двубородчаті ключі відкривали чарунки сейфа.

Було видне їхні номера - «86» і «45». Цифри запам'яталися.

- Ну що, мішень чотири, дистанція – двадцять п'ять метрів, - повідомив Михайло Андрійович. - Гайда міняти аркуші.

Мішені лежали поруч. Їх покривав неабиякий шар пилу. Звідки в залі, який не мав вікон, бралося стільки пилу, Аркадій не розумів.

- Як робота? Як навчання? - запитав Михайло Андрійович.

- Так я відучився в інституті на заочному. А робота… Щось чорні смуги зачастили.

- Ну, ще все буде. Ти ще молодий, здоровий. Мені б твоє здоров'я. От у мої роки тіло нагадує барометр, що сказився. У вухах шумить – до дощу. Суглоби крутить – погода мінятися буде.

Повернулися до рубежу, і, піднявши пістолети, приступили до стрілянини.

Звуки пострілів гулко котилися по тиру, затихаючи в далекому кінці залу.

Відстрілявши обойму за всіма правилами, Аркадій крутонув на пальці пістолет, немов Стів Макквін у якомусь вестерні.

- Піжон, - сказав Михайло Андрійович. - Ти в курсі, скільки зараз правил обігу зі зброєю порушив?

- У курсі. Пронос стволу через контур тіла, палець на спусковому гачку, розбиття кута безпеки…

І, зарядивши нову обойму, Аркадій вистрілив її від стегна. Звичайно ж, у мішень не попав і близько. Латунні гільзи дзвякали по бетонній підлозі.