Розділ 15

Сходитися на нараду почали десь без семи хвилин. Прибути раніше на заводі вважалося дурним тоном – той, хто з'являвся раніше, міг заробити славу людини, яка не знає, чим зайнятися. З іншої сторони, Старий не любив, щоб хтось спізнювався. Вибачалось це до відомої міри тільки улюбленчику Старого – начальникові сьомого цеху Фролову, який практично мешкав на заводі. Затримувався допізна, а коли вже не мало сенсу йти додому - спав у своєму кабінеті на дивані. Навіть завів собі кішечку, яка жила в тому ж кабінеті. Потім Фролов прямо на робочому місці закрутив роман з молоденькою нормувальницею з техбюро.

Завод його кормив, зігрівав, поганенько одягав. У бані завжди була гаряча або хоча б тепла вода.

Фролов міг наорати нізащо й навіть покарати. Але після настільки ж безпідставно заохочував. Те на те й виходило, і у Фролова була слава людини скоріше справедливої.

І був би він ідеальним працівником, якби раз на місяць не зривався з різьби й не напивався прямо на робочому місці в цілковитий непотріб. Одного разу він нарізався настільки, що не міг попасти в прохідні. І вохровці не випустили його в місто, до речі, для його ж безпеки. Фролов енергійно заперечував, розбив собі окуляри, а начальникові варти – ніс.

Ранком про те, що трапилося, довідався Старий і розпорядився прикріпити до Фролову машину із шофером, щоб подібне неподобство не повторилося.

Але цього разу Фролов прийшов вчасно, сів близько колони. З'явився Сігін, і закутавшись у накинутий не по погоді плащ, задрімав. Говорили, що Сігін уміє спати стоячи.

З'явився Ханін, і довкола нього відразу зібралися виробничі командири, щоб почитати протоколи попередніх нарад, прокрутити ще раз: що зроблено, а що треба зробити. Заговорили про те, що ще може згадати Старий крім протоколу.

Бувало таке: побіжно кине директор наказ, мовляв, до такого-то числа начальникам цехів подати донесення про перевірку лекал. І всі, крім одного, про цю команду забудуть.

Але ось один, той, хто не забув, подасть звіт. І цим викличе на інших невдоволення керівництва, яке, якщо чесно, про завдання теж забуло, оскільки справ багато, а до протоколу пункт цей не занесли, тому що збиралися вже розходитись.

По суті, звинувачувати єдиного з гарною пам'яттю немає за що. Він про безпам'ятність інших обізнаний не був і припускав, що хтось ще, якщо не все пам'ятають про наказ.

І добре було перед нарадою цього хлопця з феноменальною пам'яттю вичислити. Але він же, як на лихо, прийде останнім.

Зал наповнився хвилин за п'ять, і рівно в одинадцять, одночасно із сигналами точного часу шурхнула мотором і шинами директорська «Волга», зупинилася біля під'їзду, і розмови в залі засідань стихли ще до того, як Старий увійшов.

Він зайняв своє місце, і, розкладаючи папери, запитав між іншим, так, ні до кого не звертаючись:

- Ну як там, свердла вже принесли?..

По залу пронеслося легке хихотіння – сміялася десь половина присутніх, і не було сумнівів - після наради всяк незнаючий поцікавиться: а чому, власне?.. По якому приводу були веселощі?

Але Старий, прокашлявся:

- Так, умовкаємо, починаємо нараду.

Ханін поморщився й приготувався писати.

По перших словах директора намагалися зрозуміти, у якому він гуморі. Але це було зайвим – у Старого настрій міг змінитися в будь-яку хвилину. І мінявся він тільки в гіршу сторону. А іноді він відразу приходив у жахливому настрої.

- Шістдесятий цех. Що там у вас із полотнищем на ємність? - запитав Старий.

- Зварник пропалив, - відповів Лєгушев, потупивши погляд у стіл. - У нічну зміну проштрикнув електродом наскрізь.

- От як можна було пропалити десятиміліметровий лист криці наскрізь? Одним електродом?..

- Дірку вже заварили.

- Скажи – заплювали металом. А нормалізувати метал? Провести відпуск – як ви думаєте?

- У мене відпустка не скоро, - брякнув Лєгушев не просто повз партитуру, а повз інструмент.

Зал вибухнув новим нападом сміху. Але Старий залишався серйозний:

- Ти що, мені отут жарти прийшов жартувати? Які заходи будуть прийняті?..

- Я поговорив з парторгом. Бригада буде позбавлена звання «бригади комуністичної праці», а також перехідного вимпела.

Сміх стався знову, але був рідше. Лєгушев зло обернувся, але не застав ні однієї посмішки. Глузувати з Партії було необачно.

Це на зборах активу парторг міг говорити про пафос пошуку, азарт соцзмагання, про бригади комуністичної праці. А на виробничій нараді в парторга голосу не було, навіть якщо він туди приходив.

- Та мені на вашу бригаду комуністичної праці чхати. Показала вона себе. Це що виходить? Чим більше вип'є комсомолець, тем менше вип'є хуліган?

- Я домовлюся з ВТК, вони приймуть нижчим ґатунком…

- З ВТК він домовитися! А з військовим прийманням як будеш домовлятися?

На заводі був свій Відділ Технічного Контролю, але він підкорявся генеральному директорові. І, оскільки план було потрібно виконувати, ВТК діяв рука про руку з виробничниками й був зацікавлений у тому, щоб хоч четвертим ґатунком виштовхнути продукцію за ворота заводу. Як говорилося: «Третій сорт - не брак, четвертий - не останній».