Розділ 36

Світ, якщо вірити глобусу й іншим картам – великий. Час, згідно з деякими теоріями, так і зовсім нескінченний. Між тим, людина проводить своє життя на малюсінькій дузі між учора й завтра, між роботою й домом. І засуджувати людину треба не за сім смертних гріхів, а за небажання вийти за зазначену траєкторію.

А буває так, що людина стримана обставинами. Радянський Союз дуже не радий перетіканню трудових ресурсів. З'їздити кудись у відпустку можна, але грошей звичайно вистачає лише на відпочинок у селі на річці. Для подорожей за кордон у громадян СРСР є телевізійний «Клуб Мандрівників» з найдобрішим Сенкевичем. А простим трударям шлях за кордон замовлений. І всупереч завіренням «Міжнародної панорами», живуть люди там непогано. Інакше чому за кордоном залишаються багато, а от на батьківщину Жовтневої революції прагнуть проникнути хіба що шпигуни?

- Я все-таки вважаю, що треба нам спершу рівно сидіти на дупі може рік, а то й два, - міркував Пашка, поки Аркадій щось малював на міліметрівці. - А потім звалювати в Батумі різними дорогами. Спочатку я, а потім ти підтягнешся. А я на той час дізнаюся, що, де і як, зведу знайомство з контрабандистами, і втечемо ми за кордон.

- А на місці не можна залишитися? - запитав Аркадій, не особливо вникаючи в міркування товариша.

- Ну ти даєш, командир! Як це – на місці?.. Тобі ж і копійки отут не дадуть витратити. Якщо тобі гроші не потрібні, так віддай мені.

Все було так. Вкрасти гроші – це одне. Інше – піти з ними. Але зовсім третє – їх витратити. І бажав Аркадій не багато – купити собі якщо не машину, то мотоцикл із коляскою. Але не якийсь «Восход», а неодмінно «Яву». Але ж пильний державний погляд буде рахувати кожну копійку, витрачену всіма підозрюваними.

Підозрюваними…

З одного боку – а із чого б їх підозрювати?.. З іншого... початковий успіх окриляв. Можливо, пограбування тиру не було ідеальним злочином, але все було добре спрацьовано. І була спокуса впасти в гріх самовпевненості.

- А якщо нас знайдуть?.. - запитав Аркадій, прокладаючи на папері пряму лінію.

- Не знайдуть.

- Чому?..

- Так тут усе просто, командир. Міліція почне після пограбування всіх засуджених перетрушувати, і мене в тому числі. Але арештантів на заводі багато, тому я загублюся на їхньому тлі. Будуть вважати, що ця така справа – не по моєму польоту. Тут головне - на завод повернутися, перш ніж почнуть трусити. Я на велосипеді доїду до трампарку, кину його в кущах, а сам через дірку в заборі. Навіть якщо трошки не встигну – нічого. Скажу, що спав десь.

План потребував ще безліч дріб'язків. Належало десь сховати гроші, спочатку на швидку руку, а після – ґрунтовно, щоб у схованці вони могли пролежати й рік і другий. Втім, довгострокове сховище могло й почекати. А що стосується першого схрону, то по краю селища уздовж цвинтаря, а після по Сільськогосподарській вулиці йшов колектор, через який завод скидав зливові стоки в ріку. Аркадій запланував потаїти гроші там. Діти й підлітки туди не лазили – відлякував моторошний сморід.

-

В армії йому не давали потовстіти, та й у дитинстві Аркаша був підлітком щуплим, жирок набрати не встигав за іграми. Бувало, на канікулах заскочить у будинок поїсти простий суп-кандьор, який готовила бабка-покійниця, і знову на вулицю.

А от, працюючи на заводі, Аркадій став помічати, що інші штани раптом ставали малі – особливо після вихідних. Давало про себе знати розмірене життя: сніданок, обід і вечеря – причому все домашнє.

Але після смерті матері став він худнути: з Пашкой сиділи допізна, просипалися в останній момент, не встигали поснідати й пили на роботі найгіркішу ячмінну каву без цукру, яка не стільки бадьорила, скільки дратувала.

І думки ставали швидкими, злими. Планування давалося легше, немов мозок перебудовувався. Втім, з'явився інший погляд на методи. Як мир до нього неласкавий, так і він буде до миру.

У черговий раз кронциркулем заміряючи відстань від адміністративно-побутового корпусу до заводської прохідної, Аркадій повідомив:

- Нам потрібний хворий. Причому треба б щоб він занедужав у певний час ось у цьому цеху.

- Ми можемо попросити когось зобразити інсульт?.. - припустив Пашка.

- Ні. Тоді він стане співучасником. Його здогадаються опитати.

- А, припустимо, якщо я гайку на когось скину з верхотури?

Аркадій замислився, але пропозицію відкинув.

- Ти можеш убити людину. Це занадто. Тим більше, за небіжчиком «швидка» не поспішає.

-

Щоб зручніше було очікувати, Сергій склав кілька стільців, а коли прокинувся, виявилося, що софіти на стадіоні вже виключені, і поле висвітлюють лише чергові ліхтарі. Поруч сидів Данілін , дивився, як Карпеко спить, і вигляд у москвича був кислим. Можна було ні про що не запитувати, однак Сергій поцікавився:

- Ну як усе пройшло?.. Знайшли?

- Щось знайшов. Але не те, що треба…