Розділ 37

Верстат був невеликим, але важливим. Для всього заводу й підприємств-супутників на ньому різали шестірні й зубчасті колеса. Діди-різальники давним-давно зірвали з кожухів верстата настроювальні таблиці. Без них ніхто, крім старих, не міг виставити гітарні шестірні.

Знання робило різальників невразливими – їх не могли скоротити, навіть обійти із премією. Завод розміром з невелике місто потрапив до них у заручники. Аркадій подумував покінчити із цим шантажем – нібито на «Пожзахисті», що близько ДТСААФ стояв верстат схожої моделі. Але все ніколи було туди з'їздити. Та й шантаж був невеликим, терпимим.

Але кінь на чотирьох ногах та й то спотикається. На зуборізі посипалися шпиндельні підшипники. Цей верстат завантажений був не постійно, ремонт начальникові цеху не здався складним і важливим, паче всі сили були кинуті на пуск новинки – аркового фрезерного верстата.

Різальники, звичайно, буркотали, оскільки зуборіз приносив блага не тільки офіційні – на ньому халтурили за пляшку-другу гіркої. Але начальникові цеху хотілося здобути славу новатора – про пуск унікального арочного верстата могли надрукувати статтю не тільки в заводській багатотиражці.

Грім гримнув, коли на осьовій ділянці різьбонарізний верстат став мітчики не викручувати, а просто виламувати із заготовки. Розібрали різьбонарізну голову – виявилося, що зносився черв'як швидкого ходу.

План відразу почав тріщати по швам – різьбонарізний був завантажений у три зміни, і замінити цей агрегат було нема чим. А для тих, хто не виконував план, у соціалістичному пеклі був припасений окремий казан.

І отут виявилося, що в шпинделі зуборіза стоїть хитрий дворядний підшипник, якого на складах ні та й, схоже Жданові немає. Бюро забезпечення відразу сіло на телефони, але час ішов. Старий ярився, влаштовував Лєгушеву розноси поки по телефону, але було зрозуміло, що це тимчасове явище й його «Волга» завжди заправлена.

Щоб не розмовляти по телефону, Лєгушев ховався в цеху, насідав на ремонтників, потім летів влаштовувати рознос у бюро забезпечення, взнавати, що із заявкою на підшипники. Дзвонив батькові в Донецьк. Але одна справа була допомогти з руберойдом, інше – зі спеціальним підшипником.

- Як метається, - не без зловтіхи коментував Аркадій. - Бігає так, що й на велосипеді не наздоженеш.

Аркадій знав, що треба робити – у всякому разі, щоб зробив він: поїхав на «Пожзахист», домовився би нарізати черв'як там, заодно б скопіював настроювальні таблиці. А може, домовився позичити той самий підшипник на тиждень, а потім би повернув два.

Але ради в нього ніхто не запитував, а, напроти – давали команди.

Десь близько двох у верстата з'явився Лєгушев. Був він злим: підшипник сьогодні не очікувався. Від безсилля став розносити бригаду за неробство:

- Могли б щось зробити, поки мене не було!

- Так що ми зробимо, якщо потрібного підшипника немає, - у двадцятий раз прийнявся пояснювати Лефтеров начальникові.

- Так вмонтуйте який є! Адже напевно маються схожі.

- Схожий не проходить по посадкових місцях – занадто великий.

- Виходить, потрібно розточити посадку.

- Послабимо вал, - заперечив Аркадій.

Він раптом зрозумів, що перечити йому подобається. У цьому була певна сила. Чим більше на нього давили, тем сильніше Аркадій ставав. Все-таки колись він був заступником начальника цеху. Він навчився не здригатися, навіть більш – не відводити погляд, коли кричать на тебе.

- Точити!

- Ви берете на себе відповідальність, якщо вал послабимо і його погне або зламає?..

Лєгушев запнувся, але швидко взяв себе в руки:

- Вам сказане – точити!

- Дайте письмовий наказ. Можна від руки в блокноті написати. Ви ж любите накази віддавати.

Аркадій піймав погляд Павла – той дивився на командира із захватом.

- Так що ти собі дозволяєш, ти мені на слово не віриш! Ти що думаєш, інший би отут з вами на верстаті сидів?.. Так я сьогодні й чай не зміг попити через те, що ви верстат пустити не можете.

Лєгушев репетував, а Лефтеров посміхався у відповідь. І на начальника цеху ця посмішка діяла сильніше, ніж плащ матадора на бика.

- Так вам казали, що зубонарізний лагодити треба, а ви нам що?.. Займайтеся фрезерним, мовляв, то важливіше. І ось той день настав.

- Твою матір, Лефтеров. Ти отетерів! Ти хоч бачив, щоб я сидів без справи?..

- Ну а чим же ти займався? Що ти взагалі за день зробив? - подумав Аркадій.

І по подиву на особах навколишніх Аркадій зрозумів, що не подумав він це, а сказав. Запанувало мовчання – нібито навіть верстати у прольоті заробили тихіше.

І, зрозумівши, що сказаного не повернеш, Аркадій відчув себе вільним, йому раптом полегшало. У ньому начебто прорвало якийсь затор, і він заговорив:

- Який ти начальник. Ти ж цегли в розрізі представити – і то не можеш!