Розділ 48

- А, шалава, приперлася! Уся в матір!

Бабка онучку не любила, іменувала тільки шалавою і норовила стукнути ключкою при кожному зручному випадку. Вдавалося це не завжди - баба була сліпа як кріт, та й з роками легкості в суглобах не додалося.

Онука була незаконнонародженою. Єдиний син бабки колись, не встаючи з лікарняного ліжка, зробив дитину гарненькій, на його думку, медсестричці. Пізніше сина зарізали в якомусь тюремному розборі, однак внучка залишилася.

«Сука не захоче, пес не підхопиться», - говорила бабка, засуджуючи також ще трьох матерів її онуків.

- Шалава, у батьківську хату хахаля притягла, - сварила вона Валентину.

Насправді в хату баба їх не пустила й на поріг, але вдалося влаштуватися в курній і бридкій літній кухні, яку здавали б квартирантам, якби ті все-таки упокорилися з кепським характером бабки.

Аркадій зневажав себе за те, що виявився залежним від Валентини. Вона весь день десь пропадала, і з'явилася лише надвечір, принесла пляшку газованої води, буханець хліба та банку бичків у томаті.

- У місті облави. Половину дружків Павла замели. Скрізь ментов повно: на вокзалі, на автостанціях. Говорять, на дорогах машини перевіряють.

- І що тепер робити? Здаватися?

- Я тобі здамся!

- Пересидіти отут?..

Валентина покачала головою:

- Нам не можна отут залишатися. Не сьогодні-завтра бабка проговориться про тебе. Що хахаль – це дурниця, а от те, що ти сидиш у цьому курятнику безвилазно – це підозра. Тут звичайно п'ють та репетують дурним голосом.

- І що мені робити?..

- Постарайся виспатися. У мене є план.

-

Із двору бабки вийшли в саму темінь, о другій годині ночі, ішли тихими вуличками, по краю селища, обігнули цвинтар по дорозі, що йшла по краю кручі.

Потім знову вулиці селища. Минули будинок, у якому свій неспокійний сон дивився Карпеко, пройшли повз двір діда Коли, який спав куди міцніше на своєму твердому тапчані. Один раз загавкав розбуджених їхніми кроками пес, але він замовчав, як тільки пішоходи відійшли.

Вийшли до садів, повторивши частково той шлях, який проробили два дні назад з Павлом і Вікою. Але у кварталів не згорнули нагору, а пішли прямо. Потім брели по сплячим дворам, по завулкам Лише раз вийшли на центральну вулицю, коли було потрібно перейти по мосту на іншу сторону ріки. Знову підворіття. Тільки раз їм попався автомобіль, та ще зустрілося три людини – двоє поспішало кудись, третій прогулював собаку.

- Куди ми йдемо?

- Дізнаєшся.

Пройшли все місто, почали спускатися. Трохи лівіше був вокзал. Місто для пасажирських поїздів було кінцевою станцією, і потяги відправлялися лише днем, у зручний для пасажирів час.

На під'їзних коліях дрімали електрички. Завтра вони прокинуться, відправляться в дорогу, понесуть живий вантаж через жаркі поля. Невже Валя бажає його сховати в якімсь вагоні, у рундуку?.. Але їх напевно перевіряють, благо поїздів небагато. Але ні, Валентина повела його в Приморський парк, який між пансіонатів збігав униз до моря.

Чогось чекали в якомусь гаю, сидячи на цоколі занедбаного фонтана.

О четвертій годині стало сіріти, у пів на сьому зіграли побудку в піонерському таборі на узмор'ї. На початку восьмого з пансіонатів на море потягнулися відпочиваючі. Аркадій і Валентина пішли з ними. На пляжі розташувалися в метрах трьох від води.

Вона кинула йому плавки:

- Іди, переодягайся.

- Це і є твій план?..

- Так…

Коли він, переодягнувшись, повернувся, Валентина простягнула йому величезні сонцезахисні окуляри із зеленим склом й панамку. Потім з паперу зробила пелюсток, який кріпився на переніссі окулярів. Такий носили багато хто – щоб шкіра на носі сильно не облазила. Потім Валя пішла переодягатися сама. Повернувшись, попрямувала до моря. Сонце тільки встало, і промені м'яко окреслювали жіноче тіло. Валентина була добре складена: у ній було все те, що звичайно подобається чоловікам: великі груди, якім було тісно в купальнику, трусики обтягали мускулисту попу, рівні стрункі ніжки, цілком виразна талія.

«Цікаво, а Павло її…» - укололи ревнощі. Аркадій постарався прогнати це почуття: все-таки недобре ревнувати до мертвого, та й ніяких прав на цю жінку він не мав.

Підійшовши до смуги прибою, Валька поторкала ніжкою воду, потім нахилилася. І її попа стала ще більш звабною. Поплескавши на себе водичку, дівчина ввійшла в море й поплила. Плавала вона акуратно, не піднімаючи бризки, щоб не замочити волосся.

- Водичка – просто чудо. Ти не бажаєш освіжитися? Невідомо коли вийде поплавати, сказала Валька по поверненню.

Аркадію було не до купань.

День був суботній, і пляж стрімко заповнювався. Лефтеров очікував, що от зараз хтось крикне, на нього кинуться, скрутять. Але чоловіків куди більше цікавили студенточки тутешнього інституту. А жінки, якщо й дивилися, то лише поки не натикалися на погляд Валентини. Та й взагалі, на цьому пляжі Валентина привертала куди більше уваги.