Одного разу в С Р С Р

Епилог

Що було далі?

Лєгушева-Старшого, як і обіцяно було кремлівським голосом, звільнили від відповідального поста й призначили керувати колгоспом. Втратившись високого покровителя, син теж не затримався на заводі. Великих постів далі не займав, поплутався з фарцовщиками, вліз після пиятики в бійку й був зарізаний гістьми з південної республіки.

І Данілін, і Карпеко пережили поразку без особливих втрат, але й без придбань. Справа забулася не швидко, але у зв'язку з ним згадували, звичайно, інших людей.

Через рік Віка й Сергій зіграли весілля.

А на початку вісімдесятих Саня Ханін приголомшив усіх новиною, що їде в Ізраїль і вже тайкома вивчив їдиш. До дев'яностих про Олександра не було ні слуху, ні духу, і лише після розпаду СРСР, Ханін з'явився. Прибув він прямо на завод. Був при цьому в пристойному, але непомітному костюмі, носив обручку. Поселився в готелі «Дружба», удень копався в кресленнях на своїй колишній роботі, вибираючи, що купити, увечері згуртовував колишніх колег – тобто пив з ними в генделях пиво. Розповідав про себе – поселився він у Рамат-Ха-Шароні, улаштувався працювати в одну фірму, і, обжившись, багато їздив у відрядження.

І от одного разу в Бостоні Саня з вікна забігайлівки на розі Портер-Стріт і Лондон-Стріт побачив кого б ви думали?.. Правильно – Аркадія Лефтерова. Був він одягнений цілком солідно, але поки Саня вискочив на вулицю – від земляка й сліду не залишилося.

Хоч пройшло багато років, про пограбування в місті пам'ятали, і слух, про сказане Ханіним, багаторазово змінився, але доповз до Сергія Карпеко, який уже дослужився до майора міліції, зайнявши затишний кабінет у райвідділі.

Сергій трохи розтовстів, сам уже мало виїжджав на місце злочину. Але жив там же, добудувавши до свого домішки дві кімнати для дружини й двох синів.

Його життя за стільки років не дуже змінилося: дядько Коля хоч і постарів, але усе ще лякав дітей своїми історіями. На кухні в Карпеко рано ранком готувалася все та же гірка кава. А небо було синє, а дим над заводом – коричневим. А шифер на будинках, як і раніше бурів від окалини.

І раз, змінивши маршрут походу з роботи, Карпеко пішов на цвинтар.

Стояв кінець літа – зовсім як під час того пограбування. Уже падали пожовтілі листи – але не від того, що скоро осінь, а тому що їм набридло висіти на деревах.

На цвинтарі Сергій знайшов відому йому могилу. На новому надгробку не було світлини, але значилося ім'я й роки життя. Лежали квіти - нехай і не свіжі.

І Карпеко подумав, що, що Ханін, який вже відбув геть, можливо, знав більше, чим бовкнув по п'яній справі.

Або ж, знехтувавши щохвилинною небезпекою бути впізнаним, минувши вулиці, де він колись був утікачем – син прийшов до матері.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше