Розділ 1

   Все почалося просто зі сну. З народження я відчувала себе особливою. Пам’ятаю як йшла з бабусею додому з молодшої школи і в голові була думка, що добре було б бути відьмою, наприклад. Нудило від думки, що я можу прожити життя стандартно. Завжди хотілося прожити життя настільки яскраво, аби помираючи я не шкодувала про жодну секунду свого життя. Стільки мрій і очікувань було в тій маленькій голові від дорослого життя. Хотілося швидше вирости, піти в університет, отримати професію, про яку я мріяла вже тоді, влаштуватися на роботу, заробити гроші на все, що я захочу. Стати відьмою, мати сили як у героїнь популярного серіалу про сестер відьом. Добитися небачених висот. А небачені висоти в тому віці були доволі невисокими, по правді. Я ж була дитиною.

   Але життя складалося доволі стандартно. Дитячий садочок, школа, університет, підробітки, робота. В 18 років я вийшла заміж. Тоді здавалося це вірним рішенням. Хоча мене всі і відмовляли, я була впевнена в тому, що я все роблю вірно. Хоча і казали, що шлюби в такому віці дуже часто ведуть до розлучення, я всім хотіла довести, що це не так. Я зможу жити щасливо з ним, одним і єдиним до кінця своїх днів. Або його. Я хотіла бути коханою і кохати. Хотіла мати опору і підтримку чоловічого плеча в своєму житті. Я завжди думала, що десь на мене чекає той єдиний, якому я судилася і який був суджений мені. Завжди думала, що для мене приготоване велике кохання. Можливо тому і бачила в кожному своєму хлопцеві того єдиного. Я росла без батька. Це було важко і дуже болісно. В хлопцеві мені хотілося побачити заміну батька. Відчути турботу, любов, мудрість і підтримку, якої я ніколи не бачила від батька. 

   Сталося не так. Точніше не зовсім так. Перші 2 роки спільного життя все було чудово, він зустрічав мене після університету, готував їсти, дбав про мене, ні в чому мені не відмовляв. Звісно ми сварилися теж, але це були дрібні побутові сварки, ми швидко мирилися і нічого страшного не було в тому, звичайна молода подружня пара. Мене все влаштовувала, я навіть думала, що я щаслива в ті дні. Думала, що так і має бути у подружжя, зо такі стосунки як у нас повністю нормальні. А далі… Далі як то кажуть, як у всіх. Третій рік життя був схожим на жах. Постійні скандали, погрози, навіть до бійок доходило. Ми могли сваритися цілу ніч через немиту тарілку. Будь-яка дрібниця переростала у величезний скандал. Я не розуміла причин такій зміні поведінки ні з його боку, ні зі свого. Списувала все на кризу стосунків. Думала, що треба лише трішки потерпіти і все мине, все знову буде як колись. Про розлучення і думати боялася, я ж хотіла всім довести, що всі вони не мали рацію. Це просто маленька криза. Скоро все мине. Потім почався тиск з боку його батьків, що я маю кинути університет і дбати про нього лише. І мене це вбивало. Я зрозуміла звідки ноги ростуть. Виною такій поведінці були його батьки. Точніше їхнє втручання в наше життя. А він… Він, будучи вже дорослою людиною, пішов у них на поводу… 

    Одного разу до мене приїхала подруга. Я не бачила її два роки і була надзвичайно рада її приїзду. Але на жаль, вона стала свідком скандалів і доволі нещасливого життя. Оскільки навіть при гості, стримуватися він не планував. Мені було так соромно, що замість хоча б картинки нормального життя, вона вимушена слухати наші скандали до другої години ночі. Мені було соромно їй в очі дивитися після того, тому я просто опускала погляд і плакала. Плакала від образи на нього за сварку, за те, що не стримався при ній, за те, що наговорив. Плакала і від образи на себе, що не змовчала, можливо тоді сварки можна було б уникнути. Плакала, бо було шкода і саму себе через те, що я допускаю думку про зраду собі, про приниження у вигляді мовчанки на кривду. Оскільки для мене це було приниження. Зціпивши зуби я плакала, бо більше нічого не могла. Життя поступово перетворювалося в пекло і я навіть не знаю, коли саме воно таким стало. Шукала в голові спогад, який міг стати початком цьому. Я щось і десь пропустила, але що і де. Нічого не виходило, спогади плуталися. Подруга жаліла мене, але допомогти не могла. Після чергового скандалу я лягла спати в сльозах. В черговий раз. Йому вже давно було чхати на мої сльози. Якби ж я знала, що та ніч розділить моє життя на до і після. 

   Ледве заснувши, я побачила сон. Почуття переповнили моє серце. Переді мною сидів чоловік. Він був надзвичайно гарним, молодим, на вигляд років 25. Його чорне волосся було наче після салону щойно. Чорний діловий костюм сидів на ньому ідеально. Лаковані ділові туфлі ідеально відходили до костюму. Його блакитні очі дивилися прямо на мене. Тепло огорнуло мене, а серце стиснулося наче я зустріла когось настільки рідного, що без нього мені було важко дихати. Але тепер він поряд. В той момент мені хотілося його обійняти. Обійняти так міцно, наче ми не бачилися багато років, наче він кохання всього мого життя. Я побігла до нього. Обійняла, що було сили. Не хотіла його відпускати більше ніколи в житті. Ні до кого за своє життя я не відчувала таких почуттів. Кохання огортало мене небаченим до того теплом. Він обійняв мене у відповідь. Мені хотілося плакати від щастя. Він підняв мою голову за підборіддя своєю надзвичайно ніжною і теплою рукою. Його дотик був сповнений ніжності. Його блакитні очі дивилися прямо в мої. Ми були так близько. Сльози навернулися на очі від щастя, яке мене переповнювало. 

-Я радий тебе бачити. - його голос мав низький тембр і був сповнений теплоти, турботи та ніжності.

-Я теж.  - це було сказано настільки щиро та швидко, що я сама була шокована, адже я його точно раніше ніде не бачила. - Я дуже рада тебе бачити, але я не знаю тебе. Як тебе звати?

-Ти знаєш. Просто забула. Згадай. - від нього віяло теплотою, яку до того я відчувала лише від мами. І я дійсно наче знала хто він. Десь глибоко в душі я знала. І в голові виникла думка. Дика і дивна думка. В голові виникло лише одне ім’я. Люцифер. Але як це можливо? Я навчалася в церковній школі і чудово знала, хто такий Люцифер. Цього не могло бути просто. Я відчувала, що це не обман почуттів, це були мої щирі почуття. В цьому я була певна на 100%. Я боялася висловити свою здогадку, аби не образити його.