Глава 10

Глава 10

Якщо немає вигоди — не рухайся; якщо немає небезпеки — не воюй. Цар не повинен підіймати зброю через свій гнів; полководець не повинен вступати в бій з-за своєї злості. Рухаються тоді, коли це відповідає вигоді; якщо це не відповідає вигоді, залишаються на місці.

Джейн повторила про себе кілька разів сентенції з «Мистецтва війни», які неодноразово чула від Івана Долинського, батька Хелен Оболенської. Піонер пароплавного бізнесу взагалі любив цитувати китайського мислителя.

От і Джейні стала в пригоді ця наука. Не можна було гостро реагувати на Людмилу Нарчинську чи уколи Володимира Білоуса. Це не її війна. Це все не по справжньому. Тож і вступати у двобій немає сенсу. Так само, як і злитись через те, де вештався пів ночі Яновський.

В кімнаті вже не чувся храп, і Джейн на мить зупинилась, але потім відкинувши сумніви зайшла в спальню. То не її вина, що вона вимушена ділити кімнату з Михайлом, тож і незручності має відчувати він, а не дівчина.

Михайло вже не спав. Він встиг переодягнутись, а точніше позбутись вчорашнього одягу, і накинув сорочку на чисте тіло (ніс вловив запах мила, а значить шляхтич приймав водні процедури). Застібати сорочку Яновський вважав зайвим., і Джейн мала змогу полюбуватись світлим волоссям на грудях, яке перериваючись на животі, від пупа широкою світлою доріжкою стікало під ремінь коротких штанів.

Яновський сидів в кріслі, і потягував щось із великої глиняної кружки. Джейн опаливши його поглядом, рішуче прокрокувала до скрині зі своїми речами. Підняла кришку, і стала зосереджено шукати там свою парасольку.

- Навіть доброго ранку не скажеш? – звернувся до дівчини Михайло. Від несподіванки Джейн впустила кришку від скрині, і та з гучним звуком стала на місце. Михайло скривився від болю, і застогнав крізь зуби. – Буду вдячним, якщо ти поводитимеся тихіше.

- Якщо спробуєш пити менше, це позбавить тебе від багатьох вранішніх хвороб, — вороже відповіла Джейн. – І дякувати мені не доведеться.

- Між іншим це ти винна, — кришка від скрині упала вдруге, з не меншим гуркотом. А Джейні здивовано і обурено одночасно округлила очі.

- Перепрошую, але логіки у твоїх словах і на макове зернятко немає.

- Я напився, щоб стримати дане тобі слово, — Михайло відставив горнятко, і рушив до дівчини. – Це був єдиний вихід, спати поруч з тобою, і не розпускати рук. Я ж не розпускав?

- Ти ж не збирався спати біля мене, — дівчина стиснула парасольку, яку встигла вихопити зі скрині за третім заходом, ніби та могла її захистити від чоловіка, який раптом опинився аж надто близько. Михайло продовжував підкрадатись до неї, як великий кіт.

- Виявилось, що повітові дівчата мені абсолютно не цікаві, — безхитрісно відповів Михайло. – Отож я маю проблему. Чи можу я сподіватися, що ти пожалієш мене і будеш до мене більш прихильнішою?

Він говорив однозначно жартівливо. Але Джейн несподівано відчула полегшення. Ніби хтось тримав її весь час затиснуту між двома колодками, а потім відпустив. В тому, що Яновський її не обманює, вона не сумнівалась. Але розуміння, що вона весь це й час переживала і ..ревнувала його до інших жінок геть вибивало з колії.

- Хіба є підстава проявляти прихильність? – нарешті видавила вона з себе.

Михайло зробив ще крок на зустріч, і тепер їх розділяла відстань не більше долоні. Він нависав над дівчиною, пильно вдивляючись в обличчя, і Джейн випустила із ослаблих пальців парасольку. Натомість поклала долоню йому на груди поверх сорочки. Не відомо, чи то щоб відштовхнути Михайла, чи щоб не дозволити йому підібратись ближче. Під пальцями билось серце, здіймались від вдиху груди.

- І не одна, — запевнив Джейн Яновський, кинувши короткий погляд на її долоню, цнотливо покладену поверх сорочки. Міша накрив її пальці своїми абсолютно автоматично. В голові ніби туманом все заволікало від її близькості. Михайло перевів погляд на губи, які так і напрошувались на поцілунок. І, понизивши голос, продовжив: – По-перше, це дуже приємно.

Джейн не чинила опору, і чоловік розцінив це як згоду на подальші дії. Ледь відкриті губи напрошувались на поцілунок. Проте він не поспішав добиратись до губ, натомість пройшовся ледь чутним дотиком від її скроні по вилиці, дратуючи чутливу шкіру. На дотик Джейн Навас була як оксамит, чи як тільки зірваний стиглий персик, і пахла так само манливо. Не дешевими парфумами, а солодкими фруктами, медом, зефіром, і цей запах її абсолютно личив.

Було щось болісно прекрасне в тому, щоб неквапливо торкатись дівчини одними кінчиками губ, не дозволяючи собі більше нічого. Але навіть ті короткі дотики викликали в ній помітну реакцію – вона зітхнула переривисто втягнувши повітря, сіпнулись пальці на чоловічих грудях, а Михайло знову змістився губами, у зворотному порядку, і прошепотів над вухо:

- По-друге, після розлучення ніхто не чекатиме що ти незаймана, тож тобі немає чого оберігати.

Він ледь прихопив губами теплу мочку, відчуваючи як все більше його охоплює збудження. Джейні стояла як зачарована, не в силах відштовхнути чоловіка. І її покірливість діяла на Яновського як червона ганчірка на бика. Кров шуміла в скронях, серце билось частіше, і він натис губами на шкіру під її вухом, ніжну як найтонший шовк.

Хотілось вкривати її шию поцілунками. Відчути Джейн на смак, проклавши собі дорогу від тонкої шиї до повних грудей, вивільнити пані Навас з одягу, і приникнути до її тіла в пориві злитись з нею в одне ціле.

- А по-третє? – подала голос Джейн. Вона відкинула голову в бік, інстинктивно підставляючи шию під ласку. – Має ж бути щось по-третє…

- Ти незаймана, — Михайло стверджував, а не запитував, але Джейн ледь помітно кивнула, полоскотавши його носа завитком темного волосся. – Не вже тобі не цікаво, як воно все відбувається?Яка прірва задоволення єднає чоловіка і жінку?

- А ти значить готовий задовольнити мою цікавість? – вона хотіла, щоб питання звучало різко і несмішливо. Але вийшло хрипко, від несподівано сівшого голосу. Михайло відсторонився, подивившись у світлі, немов вербове листя очі, Джейн спробувала уникнути цього погляду, але чоловік перехопив її підборіддя, не даючи опустити голову.

Він сам плавився в її погляді, відчуваючи що одурманений близькістю тіла не менше, ніж вона збентежена чуттєвими подразненнями.

- Я готовий задовольнити будь-які твої примхи, — абсолютно чесно відповів Михайло, в тім дозволяючи Джейн діяти за власним бажанням, не спонукаючи її й не силуючи до поцілунків. Він вичікував, а дівчина нерішуче дивилась на нього. В тім чоловік і не сподівався, що недосвідчена Джейн кинеться в його обійми. А тому схилився до неї ближче, щоб потертись своїми губами об її, але не поцілувати, лише подражнити. Наче торкався губами вишуканого вершкового десерту, такою ніжною пані Навас була на дотик.

Джейн спіймала себе на спраглому відчутті, на бажанні чогось більшого. Її шкіра палала, її губи нили від бажання бути поцілованими. Її серденько тріпотіло, як крильця мініатюрного птаха, загрожуючи вискочити з грудей, а під тонкими пальчиками в такт її власному, калатало серце Михайла.

Клятий звабник, він влучив своїми словами точно в ціль. Їй було до біса цікаво, що відбудеться далі, якщо навіть прості дотики, породжують у тілі рій неймовірних відчуттів. І тільки впертість, помножена на стидливість і недосвідченість, утримувала Джейн від того, щоб втратити голову. Вона хитнулась на зустріч твердим чоловічим губам, але замість того, щоб поринути в поцілунок, навпаки розірвала дистанцію, відступивши від Яновського в бік на кілька кроків.

- Не сьогодні, — якомога впевненіше промовила вона Михайлу, нарешті опановуючи своє тіло.

- Обіцяй що подумаєш, — Яновський широко всміхнувся дівчині, від чого на його підборідді обмалювалась крихітна ямочка. Губи самі тягнулись посміхнутись у відповідь.

- Не діждешся, — фиркнула Джейн, і підхопивши парасольку покинула кімнату.

Треба було опанувати себе. Повернути собі ясність відчуттів і думок. Зайнятись етикетом з Софі. І не думати про пропозицію Яновського. Зрештою він що єдиний чоловік на землі, з яким у неї могли б бути плотські утіхи? Але бажання спробувати все, що роблять коханці, саме з Михайлом вже сиділо в ній колючкою, і грайливі Михайлові натяки тільки розпалювали посіяну в її голові крихітну іскру.

Джейн забрала Софі з дитячої кімнати, і вони рушили в сад. Але в коридорі їх перехопила наймичка і передала прохання Нарчинської зайти у вітальню.

- Перш за все хотіла б перепросити у любої родички за вчорашню різкість, - несподівано почала Людмила, і Джейні не залишалось нічого іншого, як схилити голову приймаючи вибачення. – На цьому, пані Яновська може бути вільною, а ти доню залишся. Володя повідомив чудову новину – ось-ось приїде твій папа!

Софі посміхнулась, і опустилась на диванчик біля матері. Джейн з парасолькою в руках відчувала себе не доречною. Але в грудях серце забилось сильніше – нарешті винуватець всіх її бід повернеться в рідні пенати, і можна буде скоро завершити свою місію в маєтку. Вона ніби ненароком потопталась на місці, вирішуючи куди йти – в сад, чи до Михайла в кімнату.

- Йди-йди, - рукою в мереживній мітенці махнула Нарчинська. Тільки зараз впало в око, що вона причепурилась мов на свято – сукня з великою кількістю прикрас: мережива, кришталевих бусин, стрічок. Зачіска з атласними стрічками в тон сукні. І на обличчі вираз радісного якогось передчуття. – Я пришлю дітей, після того як вони привітаються зі своїм батьком.

Проте покинути вітальню Джейн не встигла. Тому, що в кімнату увірвався рішучим кроком чоловік. В тому, що це і є Архип Нарчинський сумніві не було – він пройшов до Людмили, не помічаючи навкруг нікого й опустився перед нею на одне коліно, цілуючи тонку жіночу руку.

А от Джейн не упустила нагоди його роздивитись. Шляхтич був чорнявий, високий, але худий і трішки сутулуватий. Лице злегка набрякле, як у п’яниць, землистого відтінку. Довгий ніс на вузькому обличчі не додавав йому краси. Але в купі з тонкими губами й великими очима його обличчя було химерним, і таким, на яке хочеться дивитись. От і Людмила зачаровано роздивлялась блудного чоловіка, дозволяючи тому тертися небритою щокою об її долоню. Зараз вона нічим не нагадувала ту розлючену і різку жінку, що поливала чоловіка брудом перед братом.

- Папа? Я так рада вас бачить, — подала голос Софі, і Архип ніби здивовано перевів погляд на неї.

- Взаємно крихітко,- він знову розвернувся до Людмили, важко зітхаючи. – Така мігрень. Ця спека мене колись доконає. Люся, душенька, я знаю у нас є чудодійна мазь, і я буду безкінечно вдячний якщо ти негайно розітреш мені скроні.

- З задоволенням, — у Людмили навіть голос змінився, за мить втративши всі владні інтонації. Вона пожирала чоловіка очима, і покірно поплелась за ним слідком не випускаючи свою руку з його пальців.

- І так завжди, - зітхнула Софійка, коли двері за нами закрились. – Маман розтирає йому скроні, і потім тато відпочивають до вечері у своїй кімнаті.

- І часто так у них? – питання вихопилось раніше, ніж гувернантка подумала про його коректність. Але дівчинка не звернула увагу, потисши плечима:

- Раз на кілька місяців. То ми йдемо в сад? Моїм батькам тепер точно до мене ніяких справ увесь день не буде.

Джейн кивнула та й замислилась, якщо Нарчинські закриються у спальні, то як підслухати їх розмови, не викликаючи підозри? З їх з Михайлом кімнати точно нічого не почути. Спальні в господарів будинку хоч і в одному крилі з гостьовими, але все-таки віддалені. Хоча крило і виходить вікнами в сад. Ну точно, можна було б спробувати послухати під вікнами. І треба було поспішати! Не судилось їй сьогодні видно займатись етикетом.

Сад у Нарчинських був не великими, але справжньою його окрасою була невеличка кам’яна альтанка, увита виноградом. В її центрі був вкопаний в землю столик. На лавках влітку розклали подушки. Тут можна було сховатись від спеки і любуючись морем читати книгу, чи наказати подати чай, і просто насолоджуватись неробством. Або ж займатись з дітьми, в особливо спекотний день. Джейн просто не могла не відмітити затишність цього місця.

Але довівши Софі до альтанки, гувернантка мала удати, що забула важливу книгу в класній кімнаті, і стрімголов кинулась назад.