Одруження ненароком

Глава 27

Глава 27

- До бар’єру! – не залишаючи Яновському жодного шансу скомандував барон, і в свою чергу  звів курок. Його палець з не дуже доглянутим нігтем пестив і погладжував гашетку. Обличчя не виражало жодної емоції – стріляти в беззахисного противника для барона було не в новинку.

Яновський опустив свою зброю, і зробив крок вперед. Нога здавалась налитою свинцем. Він не боявся вмерти. Але стільки незвершених справ у нього було – треба було б не полінуватись і знайти час, щоб написати нормальний заповіт. Виділити Гелі придане. Відписати Джейн її оплату за роботу. Подбати про оплату навчання Софі.

Дідько! Смерть підкрадалась так невчасно! І що вартувало викликати повіреного і виділити йому годину? Але Яновський навіть не уявляв, що він може сьогодні вмерти! Яка недбала самовпевненість! Михайло зробив ще один крок, і знову облаяв себе  і свою безпечність.

- Що він плететься, як слимак? – не втримався від коментаря Архип Нарчинський. Михайло навіть не обернувся. Йому було плювати, що із сторони його зволікання виглядає, як боягузтво. Він думав, як донести свою останню волю. Повернув голову від гіпнотизуючого блискучого дула пістолета до свого секунданта:

- Подбай про Гелю, - попросив Яновський Білоуса.

- Авжеж, - кивнув блондин.

- І Джейн забезпеч її вдовину долю..

- Та годі вже! – фиркнув Архип. – Хіба не видно, що в Михася піджилки трясуться! Це тобі не в мене стріляти, а? Йди вже і будь мужиком, а про твою шльондру я сам подбаю, найкращим чином.

Архип гидко розсміявся, самовдоволений і не тверезий. Знову приклався до своєї фляжки. Михайло відчув бажання задушити негідника власними руками. Але замість того, тільки зціпив зуби, відчуваючи як гупає серце у скронях. Нарчинський же не втримався додав:

- Але її втішить, що в останні хвилини свого життя ти думав про неї.

 Ця думка дивним чином трішки заспокоїла Яновського. І справді, останні миті життя, а він думає про Джейн Навас. Про те, як вона закидає голову, і чіпляється пальцями в простирадло, коли отримує задоволення. Як іскриться сміх в її очах, і як лучиться тепло, коли вона дивиться на дітей. Не можна так грати! Не могла вона бути шпигункою. А втекла може тому, що просто злякалась.  В голові гупало набатом – він мав такий скарб, і так бездарно все упустив.

Здавалось, що від шаленого пульсуючого гупання в грудях і голові дрижить земля. Під цей монотонний гул Яновський зробив ще кілька кроків до бар’єру. Барон, який тримав весь цей час пістолет дулом до гори, нарешті опустив пряму руку, цілячись. Здавалось, він передумав чекати допоки Яновський скоротить дистанцію, і готовий зробити постріл в будь яку мить.

Гупання стало гучнішим, і тепер навіть Архип Нарчинський стривожився.

- Та стріляй уже, Тарас! – не втримався Нарчинський, і удостоївся невдоволеного погляду лікаря і власного товариша.

- Архипе, годі вже теревенити, це не по правилах, - Артем Кравцов зробив зауваження.

- Стійте! – одночасно гучно крикнув вершник, що вирвався на галявину для дуелей, і тепер осаджував зіпнутого на диби коня.

- Не смійте вмішуватися! – відповів недомому тремтячим голосом Білоус. – Чи у вас честі немає? Тут йде дуель!

Але його останній вигук потонув у тупоті кінських копит. На майданчик виїхало ще з десяток солдат.

- Що відбувається?  - незадоволено скривився Шеремет, але опустив благорозумно пістолета, коли сам опинився на мушці армійського мушкету.

Всі присутні поскакували із своїх місць, але так і не встигли нічого зробити, оскільки всі виявились оточеними солдатами.

Михайло теж озирнувся, з подивом впізнавши в новоприбулому вершнику князя Оболенського. Той зістрибнув з коня, немов якийсь юнак, але на цьому вся його пустотливість скінчилась, і він цілком серйозно відповів Володимиру Білоусу:

- Тут не дуель відбувається, а вбивство!  

- Поясніть,  - озвався Михайло Яновський, який взагалі нічого не розумів.

- Та залюбки, Ви дозволите?  - князь протягнув руку до Михайлового пістолета. І оглянувши вказав і Яновському на сиру пляму і вогкі залишки пороху на полці. – Як бачите, стріляти з вашої зброї можна буде не скоро. І якщо Ви не пірнали з пістолетом в море, то значить, що хтось умисно зіпсував цю зброю перед поєдинком.

- Це пістолети Яновського, - заявив барон Шеремет, кидаючи на землю свій пістоль. – і виклик він прислав. Ви смієте нас в чомусь звинувачувати?

- Вас особисто, в порушені «Маніфесту про поєдинки»,  - не став тушуватись князь. – Чи вам не знати, що поєдинки заборонені законом!

- То і Яновського тоді заарештуйте. Це він ініціатор!

- Неодмінно,  - князь передав комусь з солдат обидва пістолети. – Заберіть це, і збережіть, нам ще не раз їх доведеться оглядати. Михайло Осиповичу, це ваша зброя?

- Формально,  - погодився Яновський, який так само не розумів, що трапилось і як так вийшло, що його секундант не помітив, що пістолет зіпсований. – Мені позичив їх пан Білоус. Володю, ти ж оглядав зброю, я нічого не розумію, хіба ти не помітив, що пістолет не придатний до використання?

Білоус лише потис плечима. Замість нього відповів Олександр Оболенський:

- Все він помітив, чи не так?

- Це наклеп,  - спробував захиститись Білоус. Він нервово смикав вуса, а на скронях проступили дві червоні плями.

- Це офіційне обвинувачення,  - не погодився князь. І поманив пальцем до себе секретаря. Той діставав на ходу папери із шкіряної сумки для листів. – Володимир Білоус, ви обвинувачуєтесь в організації і замаху на вбивство дворянина Михайла Осиповича Яновського, чия смерть не настала з незалежних від вас причин. Ви обвинувачуєтесь в умисному вбивстві поміщиці Лідії Глібівни Микільської та її кріпачки Катерини Лободенко. А також в замаху на вбивство дворянки Джейн Яновської. До з’ясування всіх обставин вас буде поміщено під арешт. Візьміть його!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше