Глава 3. Валері

Згодом автобус зупинився в Сен-Дені і я з полегшення вдихнула свіже повітря. Тут не було того шуму, загазованості та великої кількості людей. Я любила це місце, я виросла в ньому і з радістю поверталася туди, де мене завжди чекають. І хоча більшість людей завжди намагалося вирватися звідси та переїхати до Парижу, який знаходився в дев'яти кілометрах, та чи не кожен постійно згадував рідне Сен-Дені. Я скучила за домом так сильно, що він навіть почав мені снитися. І навіть якби не день народження Олівії, я би все одно сюди приїхала. А так цей процес просто прискорився. І я зможу тут провести трохи часу.                                                                                                                                          

Я ж взяла свої речі та попрямувала знайомою доріжкою. Здається, я навіть вночі зможу її знайти. Взагалі родина не знає, що я сьогодні приїду, хоча вони здогадуються. А якби я все ж їм сказала, то вони обов'язково би мене зустріли. Але ж я хочу зробити сюрприз. Особливо для маленької Олівії. І ось, за десять хвилин переді мною постав знайомий двоповерховий будиночок. Він був зроблений у вікторіанському стилі ще у дев'ятнадцятому сторіччі, коли якраз на це була мода. Пофарбований в ніжно-бежевий колір, він заворожував своєю красою. Навколо ж росли квітки, які тітка Мей власноручно висаджувала та доглядала за ними. Посмішка одразу ж з'явилась на моєму обличчі. Тому я впевненим кроком попрямувала до дверей. І за мить мені відчинила Олівія. Вона майже не змінилась, лише трошки підросла. Все ті ж яскраві руді кучері, блакитні очі та миле личко. Посмішка одразу ж з'явилась на обличчі дівчинки і вона кинулась в мої обійми. Ми бачилися недавно, проте сестра встигла скучити. Як і я.                                                                                                                          

- Валері, ти приїхала. Я так рада, - вона просто сяяла від щастя. - Уявляєш, і Джеймс з Ейвері приїхали. Це просто найкраще день народження. Заходь, - і вона зникла в середині будинку з криками. - Мамо, Валері таки приїхала.                                                                                                                           

- Сонечко, а я і не сумнівалася в цьому, - з кухні вийшла тітка.                                                                     

Вона була вдягнена в просту сукню та фартух, адже щось готувала для сьогоднішнього святкування. Жінка виглядала старшою копією Олівії. Вона одразу ж обійняла мене і я відчула материнське тепло та запах свіжої випічки. Так пахне дім.                                                                                                                  

- Валері, люба, я дуже рада, що ти таки змогла до нас приїхати, - посміхнулась вона. - А похудала то як. Треба тебе відгодувати.                                                                                                                               

- Ні, мені і так чудово, - відповіла я. - Я ж не могла пропустити день народження Олівії.                        

- Так ти собі точно чоловіка не знайдеш, - до нас підійшов дядько Карл. - Французи на кістки не кидаються. От взяти до прикладу мою Мей, я ж її покохав такою, - за що й заробив від тітки рушником. - Ну давай, обійми дядька.                                                                                                                              

Мене були раді бачити всі. І старший брат Джеймс з його дружиною Ейвері. Вони жили в королівстві Евана, що знаходилися по сусідству з Францією. Там батько дівчини мав фірму, і Джеймс допомагав йому з бізнесом. Тим паче вона була єдиною дитиною в родині, і вони не хотіли так надовго відпускати донечку. Зараз брат з дружиною чекали на дитину, і я була цьому неймовірно рада. Також з навчання приїхав і Віктор, якому вдалося вступити в один з престижних університетів і отримати грант. Молодшому, Греную, було лише десять, та він вже вирішив, що обов'язково стане відомим футболістом.                                                                                                                                                      

Олівії дуже сподобався мій подарунок. Саме ж свято вона захотіла провести лише в колі найближчих, а от в понеділок до неї завітають подружки, і з ними буде окреме святкування. А я ж цьому лише зраділа, адже ми могли побути лише родиною. Я залишила свої речі в кімнаті, в якій досить довгий час жила. Не дивлячись на не дуже великі розміри будинку, все ж в кожного була власна кімната, хоча й досить маленька. Але власний простір - це просто ідеально. Тітка завжди підтримувала в них чистоту, навіть в кімнаті Джеймса, хоча він приїжджав додому дуже рідко. Але як я і казала, тут завжди чекають нас та люблять. В моїй кімнаті було ліжко, комод, шафа, письмовий стіл з кріслом та велике дзеркало, яке я привезла від батьків.                                                                                                                                       

Батьки... Вони загинули, коли я була маленькою, проте я можу впевнено сказати, що мала щасливе дитинство. Інколи мені ставало сумно, та зараз в Олівії було день народження. Нехай спогади зачекають. Я швидко переодяглася та спустилася за стіл. Тут було навіть мій улюблений тартар. Національна французька кухня змішувалася зі стравами, що вже давно прижилися і в нас. Наприклад, салат цезар.                                                                                                                                

- Я чув, що у Францію прибуває принц Габріель з офіційним візитом, - сказав дядько, звертаючись до Ейвері. - Це правда?                                                                                                                                      

- Так, він взагалі тут буває досить часто. Я читала в журналі, ніби тут він собі вже знайшов наречену, - посміхнулась дівчина. - Все ж за рік він посяде трон, а неодруженого короля Евана ще не мала. Але це напевно цікаво, бути принцесою.