Глава 4. Габріель

Батько хотів зі мною сьогодні зустрітися в його кабінеті. І, здається, я вже навіть знаю, що саме він хоче зі мною обговорити. Мені вже двадцять чотири, ще рік і я посяду трон. Тато одружився з мамою, коли йому було двадцять один, а вже в двадцять три з'явився я. Проте мені ще не хотілося пов'язувати своє життя з якоюсь жінкою. Жизель каже, що це через те, що я хочу якомога довше побути королем. Адже згідно з нашими традиціями престол передається в той рік, коли старшій дитині виповнюється двадцять п'ять.                                                                                                                                                   

Я зібрався з думками та попрямував до батькового кабінету. Сподіваюся, що там буде мама, адже хоча б вона мене підтримає. Зараз мало хто пам'ятає, що королева Діана була зі звичайної родини, що ніяк не пов'язана з владою. Вони стільки років провели, доводячи світу, що можуть бути гідними престолу. Здається мій дід заспокоївся лише тоді, коли з'явився я. Але це не дивно, Міхаель був його єдиною дитиною, ще й досить пізньою. Він народився, коли королю Роману було сорок сім років. Саме через такий поважний вік я майже не пам'ятаю дідуся. І хоча для королівської родини це не дозволена розкіш, та мені хотілося одружитися з тією, яку я покохаю. Однак я впевнений, що це не буде дівчина з простої родини. Я не зможу доводити всім, що мій вибір ніяк не зашкодить нашій країні. До такого я не готовий.                                                                                                                                                              

Коли я опинився біля батькового кабінету, то обережно постукав, а тоді мені відкрили двері. Тато сидів за столом, переглядаючи якісь папери. В свої сорок вісім років він виглядав досить молодо. Здається, король Міхаель навіть чекав, коли зможе передати всі справи мені. Тоді вони з матір'ю зможуть жити для себе. Вони вже навіть придбали для себе будиночок неподалік від палацу. Там так тихо, саме те, аби зустріти старість.                                                                                                                                        

- Мій син прийшов, - посміхнувся батько, знімаючи окуляри.                                                                        

- Ну ти ж хотів зі мною поговорити про щось, - відповів я з посмішкою, присідаючи у крісло. - Я не міг тобі відмовити.                                                                                                                                                  

- Синку, я знаю, що ця тема може бути тобі не приємно, - почав він. - Проте все ж ми маємо поговорити. Тобі вже двадцять чотири, і за рік ти станеш королем. І поруч з тобою має бути гідна дівчина, яка і допоможе.                                                                                                                                                            

Ну ось, я мав рацію, він хоче поговорити про одруження. Таке відчуття, ніби мені вже п'ятдесят, а я досі не маю родину. Принаймні так це звучало від нього. Але я справді ще не бачив себе в серйозних стосунках. Ні, ще два роки тому я був впевнений, що зустрів ту дівчину, яка буде зі мною все життя. І я готовий був одружитися з нею. Однак все здатне змінитися в один момент. І тепер я точно не готовий до нового.                                                                                                                                                            

- Так, давай ми не будемо починати цю тему, - відповів я. - Ніде не написано, що король має бути одруженим.                                                                                                                                                         

- Так, проте тобі буде легше. Після Елізабет в тебе не було серйозних стосунків, і ми з матір'ю хвилюємося.                                                                                                                                                       

- Але хіба моє особисте життя це не моя справа? - посміхнувся я.                                                            

- Габріель, - більш суворо сказав батько. - Тобі вже час думати про майбутнє. Вигідна партія може стати досить сильною підтримкою не лише для тебе. Це принесе користь для усього королівства, - він уважно дивився.                                                                                                                                                

- А якщо я закохаюся у просту дівчину? - серйозно запитав я. - Якщо вона не буде з багатої родини. Як колись було у тебе.                                                                                                                                           

Батько втомлено потер перенісся. Я знав, що ця тема була досить не простою для всіх нас, проте вона досить гарно показувала, що все ж король може одружитися з будь-якою дівчиною. І я взагалі не любив користуватися цим, та зараз це був головний аргумент для того, аби я і далі залишався холостяком. Коли я зустріну потрібну дівчину, то сам це відчую. Але мені здається, що тут мене точно ніхто не розумів.                                                                                                                                                                

- Габріель, ти знаєш, що для нас з твоєю мамою це було не просто. Ми стільки років намагалися покінчити з цією різницею між нами. І в нас все вийшло, - втомлено сказав король. - Але я не впевнений, що в тебе буде так. В нас було шалене кохання, яке збереглося й донині. І лише воно здатне витримати будь що.                                                                                                                               

- А якщо і в мене так буде? - я подивився на батька. - Я розумію, що є вигідні для королівства партії. Та зараз двадцять перше сторіччя. Шлюби за розрахунком в минулому.