Глава 8. Габріель

Валері мене неабияк здивувала своєю реакцією на мене. Я звик, що всі намагаються мені сподобатися, адже я кронпринц Евани. Однак цю дівчину це зовсім не турбувало. Вона ще й жартувала наді мною так, ніби я був звичайним хлопцем. І це було дещо нове. Мені ще з жодною не було так добре, як з Валері. В голові весь час з’являлась пропозиція Бея. Можливо він мав рацію, і мені потрібна дівчина, яка буде моєю фіктивною нареченою до дня народження. Валері підходила просто ідеально, адже після неї мої батьки точно приймуть будь-яку. Ні, вона не була поганою, принаймні так здавалося. Але своєрідною.                                                                                                                               

Ось тому я і запропонував їй це. А вона ж лише здивовано дивилась на мене, а потім розсміялась. Не такої відповіді я очікував. Думав, що погодиться. Але це й зрозуміло, я ж нічого їй не пояснив. Думаю, вона зараз точно думає, що я якийсь божевільний. І можливо це саме так і є, адже почути таке від хлопця, що її збив...                                                                                                                                            

- Ну якщо ти так вирішив вибачитися за те, що сталося, то я точно проти, - відповіла вона. – В моїх планах немає ставати принцесою. До того ж я хочу піти вчитися на психолога, а тому заміжжя мені не потрібне.                                                                                                                                                              

- Все не зовсім так, мені не потрібна реальна дружина, - пояснив я. – Лише дівчина, що зіграє роль моєї нареченої. Ми підпишемо договір, я виконаю твої умови.                                                                      

- Так, головою вдарилась я, а мозок поплив в тебе, - промовила Валері. – Дякую за цю божевільну пропозицію, але я пас. Та і для чого тобі все це?                                                                                            

- Розумієш, - я повернувся до неї. – За рік я маю стати королем, адже мені виповниться двадцять п’ять. І зараз батьки одержимі ідеєю знайти мені дружину. А я цього зовсім не хочу, - чесно зізнався я. – Тому мені потрібна дівчина, що гратиме мою наречену вісім місяців. А тоді в мене буде день народження, і вони вже не зможуть наполягати. Та й ти їх так доведеш, що вони потім легко приймуть мою кохану, якою б вона не була.                                                                                                                                           

- А в тебе, я подивлюсь, просто день компліментів, - фиркнула Валері, відчиняючи двері. – Я вже сказала, що ні.                                                                                                                                                     

Я би мав просто погодитися і вона би назавжди зникла з мого життя. Однак я буквально відчував, що ця дівчина і справді ідеально підходить для цього. І я маю її вмовити. Дивно, в мене ще такого не було. Будь-яка би погодилася, але не Валері. І це ще раз доводить те, що вона підходить. Я задумався, вона працює зараз і сказала, що хоче вчитися на психолога. А значить збирає кошти на навчання. Ось і ключик до її згоди.                                                                                                                                               

- Я оплачу навчання в будь-якому університеті який ти обереш, - сказав я. – Якраз через вісім місяців ти зможеш почати навчання, - Валері на мить завмерла. – І додатково дам двісті тисяч євро на всі твої потреби. Я ж бачу, що ти хочеш вчитися, а це якраз твій ідеальний шанс, - я не зводив з неї погляду. - Лише вісім місяців, і твоє бажання здійсниться.                                                                                               

- Ти навіть готовий піти на таке? – посміхнулась вона. – Якщо уявити, що я погоджусь. Що на мене чекатиме?                                                                                                                                                           

- На ці вісім місяців ти поїдеш зі мною до Евани, де я тебе представлю своїм батьками. Звичайно не омине це увагою і преса. Ти будеш удавати, що вивчаєш всі правила та готуєшся до ролі королеви та нашого весілля, - пояснив я. – А через вісім місяців ми з тобою розійдемося. Причин озвучувати не будемо. Навчання я оплачу одразу, як підпишемо договір, і ти вже з осені зможеш піти в університет. Кошти ж переведу, коли ми закінчимо, - я бачив, що вона щось обдумує. – Так що, ти погоджуєшся на це?                                                                                                                                                                        

- Добре, - видихнула вона. – Але попереджую одразу, милої дівчини з мене не буде і я не намагатимусь комусь сподобатися. Доведеться терпіти мене.                                                                                               

- Це більш, ніж потрібно, - я посміхнувся.                                                                                                         

- А одяг там, взуття і за все інше в Евані я мушу платити сама? – запитала вона. – Бо в мене є певні збереження, але не впевнена, що буду на рівні з іншими.                                                                              

- Все за мій рахунок, - відповів я. – Як тільки підпишемо договір, я тобі передам свою кредитну картку в повне користування.