Закохані

Я стояв від них на відстані витягнутої руки, але не наважувався заважати. Навколо було настільки тихо, що я навіть боявся поворухнутися – ніби вважав, що вони зможуть розгледіти сяйво моїх обрисів у цій суцільній пітьмі. Я був поряд і далеко водночас. Але знав, що завдяки цій присутності вона більше не зіб’ється з власного шляху.

• Як вважаєш, помирати – це страшно? – запитала вона у нічних сплетіннях голосів.

Її очі були заплющені, а сонна голова лежала на міцному плечі супутника.

• Дивлячись на те, як багато ти прожив, що встигнув зробити та чи досягнув те, до чого прагнув. – без роздумів мовив чоловік. 
• А якщо ти нічого не зробив? – наполягала жінка. – Якщо встигнув зрозуміти хто ти насправді та навіщо живеш лише перед самим обличчям смерті?
• Тоді це сумно, - констатував чоловік. – А чому ти питаєш?
• Тому що не знаю до чого себе готувати… Та й чи варто узагалі замислюватися над цим, коли часу щось виправити – вже немає?

Чоловік стряхнув із себе легкі дотики сну і обернувся до неї, намагаючись зазирнути до глибин її водянистих очей. Що з нею трапилось? Він занепокоївся, але змусив себе бути стриманим. Не хотів показувати свого хвилювання, котре, своїми неконтрольованими поступами, могло легко поглинути їх обох в єдину мить. Він відчував, що має бути сильним заради неї.

Вона заговорила першою, позбавляючи його необхідності вчергове ставити незручні питання.

• Я не вірю у сучасну медицину. Вона не зможе позбавити мене страждань, а тим паче вилікувати остаточно. Навіть якщо я досягну більш менш стабільного ефекту, це не принесе мені втіхи – адже я чудово усвідомлюю, що від такої дивної і підступної хвороби немає порятунку. 
• А як же позитивне мислення? – стримано поцікавився чоловік. – Історії відомі випадки видужання, здавалося б, безнадійних, приречених на смерть людей. Якщо у тебе є жага до життя, то ніякі внутрішні чи тим паче зовнішні перешкоди не стануть на твоєму шляху. 
• У тебе є мрія? – запитала вона раптово.

Він не тягнув із відповіддю.

• Звісно. Я хочу бути щасливим. А у тебе?
• Є. Наприклад… – вона на мить замислилась. - Поплавати у водоспаді і зануритися у підземний грот, де тиша відбивається тисячами малих краплинок на сталактитовій підлозі. Поїхати у пустелю, зустріти схід сонця у горах, звільнити усіх биків, яких так жорстоко експлуатують у кориді, пірнути у гущу коралових рифів та до несхочу наїстися стиглими ананасами, таємно продершись на приватну плантацію якогось магната. Відчути свободу… 

Він посміхнувся і знову притулив її обличчя до свого плеча. 

• Я зроблю все можливе, аби ти отримала те, чого хочеш. – промовив пошепки. – Тільки пообіцяєш мені допомогти у цьому?

Вона злегка похитала головою. 

• Я вірю тобі.

Її слова розлетілися темною кімнатою і швидко зникли за перламутровими фіранками блискучої ночі.

Їхні постаті губилися на фоні високих кам’яних скель та віковічних гір, окутаних передсвітанковим туманом. Він лягав на їхні плечі тонкою хустинкою і ховав у свіжі обійми, а вони тремтливо тулилися одне до одного, з уважністю прислухаючись до сердитих голосів нічних птахів. Вони відчували себе розкутими та вільними і розуміли, що кращого й годі бажати.

• Можливо, варто було прийти пізніше? – боязко запитала жінка.
• Але ж тоді ми не побачили б самого головного…

Чоловік міцно тримав її за руку і у його дотику відчувалася неймовірна сила. Не груба чи насильницька, вироблена довгими руками виснажливих знущань над собою; це була сила смілива та ясна, повна доброти та щирості – вона заспокоювала та надавала рішучості тим, кому її не вистачало. І жінка умить це зрозуміла.

Сонце ліниво визирало з-за горизонту. Ось воно широко розплющило очі, з насолодою розтягнуло свої довгі промені-руки, торкнулося пальцями свіжої землі. Привіталося із небесами, помахало наостанок своєму товаришу Місяцю, який уже поволі зникав за обрієм і радісно піднялося зі свого м’якого ложа. Все вище і вище, торкаючись хмар воно тягнулося до верховіть дерев та, прогулькуючи між ними, хутко підіймалося у далечінь. Воно щиро бажало усім доброго ранку та гарного дня і з усмішкою спостерігало як унизу радіють її появі дві розмиті постаті сором’язливих закоханих…