Ой, мамо, не лайте!

ІІ

Чистим білим цвітом квітує калина...

Мати научала – слухала дівчина:

"Жити не можливо, щоб не помилитись:

День – щоб одружитись... Вік – щоб розлучитись!

Ти любов зустрінеш - там, де не чекаєш...

Подруг як не маєш – ворогів не знаєш...

Научись мовчати - будь в душі красива,

Будеш доню мудра – я не буду сива...

Олег Винник «Мати каже правду»

         На вечерю картопля. Національний продукт українців, особливо в селі. Другий хліб. Переді мною стояло повне відро щойно накопаної бульби, яку потрібно злупити. Закордонне паньсто відпочивало, мама з сестрою торохкотіли на кухні про вічне, тато щойно пригазував іжом додому. Судячи з усього, овес буде немолочений.

         Він втомлено всівся біля мене на порозі, обмахуючись панамою та хитро всміхаючись кутиками вусів, заговорив:

- Комбайна не зловив. Васильович обламався, Хотинець поїхав до Лучки, якщо до вівторка не зловлю – будете самі молотити.

Я сумирно киваю головою. Чи нам вперше з мамою полями скакати.

- Ух, пора Люциту додому забирати, – далі веде він, а я вже тямлю куди хилить.

- Я бульбу луплю, – тицяю ножем на відро.

- То давай я, а ти Люциту забереш.

         Забирає в мене знаряддя праці та вправно береться до роботи. А злуплена шкірочка з-під татових рук крутиться тоненькими смужками, і хто скаже, що декілька років тому, то був останній алкаш.

         Я йду по Люциту. Тато її у шкуродерів купив довгоногим лошам. В селі, то звичайна справа здавати молочних телят або іншу живність на машину, щоб отримати додатковий заробіток. До того ж, непоганий.

         Забрала нашу чорнявку з білими шкарпеточками на ногах з пасовиська, яке стелилося попід стрімким Случем, завела на подвір’я, відчіплюючи ланцюга, коли біля мене виріс розгублений Вальтер. Видно, що хотів щось сказати, але не знав як.

- Гарний у вас кінь, – випалив новоспечений зять, а я не стала заперечувати. Кінь то кінь. Мабуть, він цих тварин лиш на картинках бачив, якщо не здатен відрізнити, що у них під хвостом. – Можна погладити.

         Дала добро, спостерігаючи за невпевненими спробами капіталіста погладити нашу норовливу Люциту. Міцно тримала її за кантара, щоб, бува, не клацнула його за руку, бо вона панянка з характером. Нащо ці проблеми! Потім молодшенький подзвонить маман, що тут коняка хотіла з’їсти старшенького. Ґвалту буде!

- Я хочу попросити у тебе вибачення за слова Даріо, – не піднімаючи очей, белькоче нестерпним акцентом Вальтер і погладжує кобилу по шиї випещеною італійською ручкою. Ця рука плуга не тримала і гній не вергала, акуратні пальці перебирають гриву, а я ловлю себе на думці, що у його брата руки інші. Мозолясті, з широкими долонями та шершавими пальцями. Дисонанс.

- Вам не здається, що, якби ваш брат переживав через сказане, то вибачився б сам, – б’ю правду-матку, тримаю зятя поглядом, щоб не крунув.

         Подив в його очах читається ясно, захоплений моєю прямотою, але я інакше не вмію. Тому з подругами не складалося. Якщо дівчата по кімнаті, з гуртожитку, питали у мене, чи личить їм сукенка або новенький манікюр, я не стримувалася. Рубала як є. Вони фиркали і йшли підкорювати танц-майданчики, а я крапала чергову курсову в тиші та спокої, заробляючи непогані гроші на свої потреби.

         Вальтер тяжко зітхнув. Видно втямив, що зі мною домовитися складно. Так, я непоступлива, тим паче, коли ображають мій дім і, не дай Боже, мою вишневу ластівку.

         Я відпустила кантара, Люцита важкою ходою рвонула до хліва, ледь не відтоптавши італійцю ноги. Моя ж ти золотенька! Отак їх, капіталістів набундючених. Вальтер відскочив, я подалася прив’язувати наше норовливе чудо. Опісля до хліва зайшла корова, зять і на неї вражено кліпав, може ще доїти надумає. Вже уявила собі цю оказію та смакувала наслідки. Мальвіна любить хвостом фицкатись, до того ж, серпневі мухи кровожерливі, мов зграя голодних гієн. Правда, не пощастило, не відважився Вальтер спробувати власні сили.

         Вечеря минула напрочуд жваво. Говорила тітонька. Захоплено розповідала, що її чоловік працює поліціянтом, але штрафи не виписує і злочинців не ловить. У нього робота на офісі, зарплата також відповідна. Яка? Ні я, ні батьки питати не стали. Заробляють люди – на здоров’я. Даріо виявився вітряною овечкою, отим виродком, без якого в сім’ї ніяк. Послужний список чималий – працював піцайоло, кур’єром, займався різними видами боротьби, та навіть примудрився стати чемпіоном Італії з дзюдо, відкрив свій власний спортивний зал, де навчає дітей азам цього виду спорту, встиг поїздити світом та зайнятися продажем елітних авто товстосумам з усієї Європи. Гарний послужний список – і все це до двадцяти дев’яти років, як повідомила Майя. А хлопець часу не гає, навіть тато присвиснув, хоча його чимось здивувати непросто.

         Протягом усієї вечері капіталіст не дивився на мене, я, відповідно, на нього. Честі забагато. Він, напевно, думав так само. І як їхати? Так хочеться стукнути Майю, аж руки по лікоть чухаються. На годиннику близько десятої, я почалапала збиратися. Даріо відмовлятися не збирався. Паскуда.

         За мною до кімнати влетіла Майя, яка чомусь постійно думає, що я більше скидаюся на хлопця у шортах та футболці. Вічно сукню хоче нап’яти, а мені не зручно в ній. Голою себе почуваю. Досить того, що того року дозволила  затягнути себе до перукарні, де нездала майстриня спалила моє волосся фарбою. Вже цілий рік свічу рудуватим присмаленим хвостиком, відрізаючи пошкоджені пасма поступово.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше