Оксамитове щастя

Розділ 9

Оксамитовий сезон сильно відрізнявся від звичайного літнього сезону – ночі були прохолоднішими. І коли я вийшла із води, на моїй шкірі з’явилася гусяча шкіра. Обійнявши себе руками, я з силою потерла власні руки, намагаючись хоч трішки зігрітися.

- Тобі допоможуть тільки сухі речі, - сказав Руслан, помітивши моє тремтіння, коли ми йшли до мого будиночку.

- От як тільки дістануся до власної шафи так зразу перевдягнуся, - пропихтіла я, поспішаючи. Руслан йшов не дуже швидким кроком, але я все рівно ледве встигала за ним.

Прохолодний вітерець, змушував мої зуби цокотіти, як заведені, але я не зважала на це. Алкоголь вивітрився і я чудово себе почувала, тепер мене зовсім не нудило. Дійсно, холодна вода має чудодійний ефект.

- Вибач, що тобі приходиться зі мною возитися, - мовила, коли ступила на східці і відчинивши вхідні двері, обернулася до Руслана.

- Мені не важко, - відповів він. – До того ж, аби я не хотів, мене б тут не було.

Я посміхнулася йому у відповідь і ступила до середини. Руслан зайшов слідом за мною та зачинив за собою двері.

- Я повинен проконтролювати тебе. Коли буду впевнений, що ти лежиш у своєму ліжку, то зразу ж піду, - сказав він на мій допитливий погляд.

Чесно кажучи, я не очікувала, що він зайде разом зі мною. Згідно хитнувши головою, я попрямувала до кімнати. Мокрі речі противно прилипали до тіла і викликали дискомфорт. Відчинивши шафу, я дістала коротеньку нічну сорочку рожевого кольору і потягла через голову футболку. Розуміння неловкої ситуації прийшло до мене після того, як мій мокрий одяг впав додолу. Я стрімко обернулася прикриваючи руками груди. Руслан стояв позаду мене і свердлив моє тіло поглядом. Насправді я не знала куди саме він дивиться, тому що в кімнаті було темно, тільки світло повного місяця проникало через вікно до приміщення, але мені стало соромно.

- Можеш відвернутися, будь ласка? – Запитала, а не попросила я.

- Так, звісно, - спохватився він і квапливо розвернувся до мене спиною.

- Дякую, - мовила я, але він просто промовчав.

Швидко намагаючись одягнути на себе нічну сорочку, я і не підозрювала, що він бачить моє відображення у дзеркалі на протилежній від мене стіні.

- Я все, - повернулася я до нього і застигла немов у ступорі. Перше, що я побачила, його темний силует у дзеркальному відображенні. Прокляття! В такому разі він міг не відвертатися.

Руслан повернувся до мене і оглянув з ніг до голови.

- Гаразд. Тепер лягай.

Відкинувши ковдру у бік, я взбила подушку і залізла на ліжко. Було так дивно, спостерігати за тим, як він сідає поруч зі мною, його голова злегка схилена на одну сторону, він дбайливо укриває мене ковдрою до самого підборіддя і…цілує в лоб? Я здивовано закліпала очима.

- Що це було? – Запитала я.

- Ти про що?

- Ти поцілував мене на ніч? Господи, навіть мій батько такого ніколи не робив, - розсміялася я.

- Вважай, що це була компенсація за неякісну батькову турботу, - посміхнувся він.

- Поганий жарт, - тихо мовила я. – Хоч він і не бажав мені солодких снів, але у всьому іншому, у мене чудовий батько.

- А я і не говорив, що він поганий.

- Ти вже йдеш? Я в ліжкові, більше не потрібно за мною наглядати, - поворухнулася я під ковдрою. У кімнаті було дуже жарко і мені страшенно хотілося розкритися, але присутність Руслана не давала змогу це зробити.

- Я не помітив щоб ти закрила очі, - серйозно мовив він.

- Тут жарко. Відчини будь ласка вікно, - попросила його я і швидко мовила: - Хоча ні! Я сама! – Не даючи йому і слова сказати, я стрімко піднялася та сівши на ліжку ледве не заїхала лобом йому по носові.

Моє дихання вмить збилося. Ми були так близько один до одного, що іще міліметр і наші губи доторкнуться в поцілунку. Руслан сидів нерухомо, я відчувала його подих на своїй шкірі. Що я роблю? Але він… Можливо він не проти… Поки я ще не так сильно вагалася і не встигла передумати… Жалкувати буду завтра, а не зараз! Я доторкнулася до його губ своїми і затримала хвилину.

Тиша…

Глуха, німа тиша…

Мені здавалося, що я відчуваю биття власного серця, яке час від часу пропускає один удар. Руслан так і продовжив сидіти нерухомо. Він не відповідав на мій поцілунок, але й не відштовхнув мене. Не знаючи, що робити, я повільно відсторонилася від нього. Він не рухався. Він в шоці?

- Скажи що-небудь? – Ледве чутно прошепотіла я, але він почув мої слова.

Прочистивши горло, Руслан підвівся з ліжка і повільно пройшов до вікна, відчинив його, впускаючи свіже повітря до кімнати.

- Мені треба йти. Думаю…мене вже зачекалися. Софія скоро почне бити тривогу, - не повертаючись до мене, мовив він.

- Що? – Не зрозуміла я.

- Здається… - Він нарешті повернувся до мене. – Ти не вірно мене зрозуміла. Я не мав нічого подібного на увазі, коли запропонував тобі провести тебе до кімнати. Марія, ти чудова дівчина, але…

- Я все зрозуміла…розумію… - На моїх очах з’явилися сльози і я швидко закліпала, проганяючи їх.

Я така дурна! Чим я тільки думала?!

- Спокійної ночі, - побажав він і швидко покрокував на вихід.

- Руслан! – Покликала я і він обернувся, стоячи в дверях моєї кімнати. – Вибач, - майже прошепотіла я. - Мені страшенно соромно за те, що я зробила. Я не хотіла, просто… Насправді я хотіла… Господи, що я верзу, - звела я очі до стелі.

- Все добре, - заспокійливо мовив він. – Давай будемо думати, що нічого не сталося, добре?

- Добре, - погодилася я.

Коли чоловік моєї мрії пішов, мені не стало краще. І як мені тепер дивитися йому у очі? Що тепер робити? З мамою про це навряд можна поговорити, вона просто не зрозуміє мене, та ще й наслухатися нотацій від неї прийдеться. Батько? Теж мертвий номер. Краще взагалі не підіймати цю тему при батьках, бо проблем не оберуся.

На годиннику була майже дванадцята і я подзвонила по скайпу до Олі. Не думаю, що вона вже спить. Оля швидко підняла слухавку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше