Оксамитове щастя

Розділ 14.1

Полум’я свічок освітлювало темну вітальню. Все виглядало доволі романтичним і у жодної людини б не виникло питань з цього приводу. Але в повітрі витала напруга, яку відчував тільки Руслан. Поглянувши на годинник на телефоні, брюнет розумів, що час уже приближається і поглянув у темне вікно.

Руслан та Софія сиділи на дивані. Він обіймав її за талію однією рукою, а в іншій тримав телефон. Софія ж, спиралася спиною на його широкі, мускулисті груди і пила з келиха ігристе вино. Вона насолоджувалася прекрасним вечором, який подарував їй її чоловік.

Судячи по розкиданому по всій кімнаті одязі, можна було впевнено заявити, що між ними сталася інтимна близькість. Але ініціатором була як раз саме Софія, а не Руслан.

Вона гладила його руку своїми пальчиками, ніжно доторкаючись. Та єдине, що відчував Руслан – це відраза.

- Ще вина? – З турботою запитав він помітивши майже пустий келих в руках Софії.

- Я не відмовлюсь, - посміхнулась вона і допивши залишки, віддала йому пустий келих.

Софія припіднялась щоб він міг налити ще вина. Руслан сів зручніше і взявши пляшку до рук, наповнив келих рожевим напоєм до половини. Боковим зором він бачив, що Софія не дивиться на нього, вона зайнята куди важливішими справами – намотує прядку волосся на свій вказівний палець.

Обережно діставши з кишені шорт, які валялись на підлозі, таблетки, Руслан кинув одну прямо в келих і почекав доки вона розчиниться в рідині. Він поставив келиха на стіл.

Притягнувши Софію до себе, Руслан обійняв її однією рукою за талію, і відкинувши її волосся в сторону, ніжно поцілував позаду в шию. Софія застогнала від насолоди і на її лиці з’явилася блаженна посмішка. Провівши рукою по її оксамитовій шиї вниз до ключиці, Руслан поцілував її в плече. Кинувши погляд на келих таблетка в якому повністю розчинилася, він взяв його до рук і подав Софії.

- Ваш напій, моя королево, - ніжно прошепотів він на її вушко.

- Дякую, мій король, - Софія велично прийняла келих в свої руки, але пити не стала.

Руслан знову поглянув на годинник і прикусив нижню губу. Ще є час, але він так боявся спізнитися, що був готовий дати Софії чимось важким по голові тільки б вона заснула.

- Пий поки грає, - з посмішкою мовив він.

- Вино гратиме ще довго. Куди ти так поспішаєш? Хочеш мене напоїти? – Вона грайливо відставила келих в сторону і повернувшись до нього, поклала свої руки йому на плечі, з ніжністю проводячи по них вниз до ліктів.

- Софія, я сказав пий! – Підвищив він тон і скинув її руки геть із себе.

Софія завмерла сидячи на колінах. Вона вдивлялася в його красиве обличча, а він відвернувшись у бік не хотів навіть погляд на неї підняти.

- Ти чого? – Насторожено запитала вона. – А якщо я не хочу більше пити, то що? Ввіл’єш цей алкоголь в мене насильно? Чому ти так себе поводиш?

- Дуже багато запитань, Софія, - процідив крізь зуби Руслан і опалив її крижаним поглядом.

- Я розумію, що ти не сильно горів бажанням їхати сюди, але ми вже тут і… - Вона замовкла.

- І що? Що, Софія? – Руслан обпер один лікоть на бильце дивану і підпер рукою підборіддя.

Софія витримала деяку паузу, після чого мовила:

- У нас все добре?

- А ти як гадаєш? Добре чи ні? – Наступав він, говорячи доволі неприємним тоном.

- Декілька хвилин тому я б сказала, що так, - повела вона підборіддям. – Я кохаю тебе. Ти ж знаєш про це.

Руслан задумливо хитав головою, дивлячись кудись в темряву на стіні.

- Просто випий ще вина. Я купив цю пляшку спеціально для тебе. Твоє улюблене! – Процідив він через зуби. – А ти пити відмовляєшся? Це при тому, що ти мені весь мозок винесла цим шампанським, так сильно ти його хотіла!

- Вибач! – Швидко мовила вона, заправивши прядку волосся за вухо. – Ти повністю правий, а я ні. – Вона нервово взяла келих і зробила маленький ковток.

- Ще, - мовив Руслан. – Пий до кінця.

Софія слухняно випила келих і поставила його на стіл.

- Ти задоволений? – Запитала вона витерши долонею губи. Тоненька цівочка винного напою стікала по її підборіддю, коли вона пила.

- Повністю, - грубо мовив він. – А тепер іди до мене.

Софія потяглася до нього за поцілунком, але він зупинив її:

- Не так. Розвернись.

Софія розвернулась і знову схилилася на його груди. Руслан обійняв її, поцілував в маківку та почав гладити рукою по її волоссю.

Через деякий час, Руслан почув її мирне сопіння.

- Я так хочу спати, - сонливо пробурмотіла вона, вмощуючись як можна зручніше.

- Тоді засинай, - пошепки мовив він.

 Впевнившись, що Софія заснула, Руслан обережно вислизнув з дивану та підмостив під її голову маленьку подушечку. Сам же почав збирати свої речі з підлоги та швидко одягатися.

 

В цю ніч місяць був жовтогарячого кольору, він сяяв не так яскраво, як вчора та пішов на спад. Я вилізла через вікно своєї кімнати і побігла до моря на зустріч із ним. Та Руслана на пляжі не було.

Я вирішила, що він запізнюється і просто стала чекати його появи. А що ще мені залишалося?

Пустий нічний пляж і шум моря, більше нікого тут не було. Вітер гнав хвилі до берега, огортаючи мене нічною прохолодою. Одним словом: осінь.

- Привіт, - пролунав чоловічий голос десь збоку і я побачила темну фігуру, коли повернулася в той бік.

Перша думка була про те, що то був Руслан, але вона зникла в ту ж мить, коли чоловік почав наближатися до мене. Я помітила щось знайоме в темній постаті і закотила очі під лоба, коли він підійшов до мене.

- Не боїшся гуляти на одинці в темряві? – Запитав Вадим. Його волосся було мокрим від води і я зробила вивід, що він плавав.

- А тобі яке діло до цього? – Невдоволено запитала я, відкинувши волосся за спину. – Що ти тут робиш?

- В кімнаті неймовірна спека, просто хотів освіжитися, - потис він плечима.

- Ця ж сама причина і мене вигнала з будинку, - байдужим тоном мовила я, обійнявши себе руками.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше