Оксамитове щастя

Розділ 14.2

Руслан стиснув мене в міцних обіймах, а я обвивши його шию руками, прилинула до нього в довгоочікуваному поцілунку.

- Я подумала, що ти не прийдеш. Що ти передумав, - вимовила я відірвавшись від губ Руслана.

- Трішки затримався, але я не збирався обманювати тебе, - він сильніше притиснув мене до себе і з натиском погладив по спині від лопаток до поясниці і знову до лопаток.

- Софія? – Запитала я трішки відсторонившись, коли його руки послабили обійми.

- Спить.

- Знову прийняла снодійне? – З посмішкою запитала я.

- Цього разу я їй допоміг з цим. Можна не хвилюватися. Вона міцно заснула в нашій вітальні на дивані, - відповів він.

Руслан взяв мою праву руку і поцілував зап’ястя з внутрішньої сторони. Від дотику його губ по моєму тілу пройшли сотні електричних імпульсів приємного відчуття і осіли десь внизу живота. Я схвильовано перевела подих. Кожен його дотик до моєї шкіри викликав у мене неймовірну збудженість від якої мої щоки нестримно починали палати.

Тримаючи мою руку, він повів мене за собою до води. Ми сіли на пісок в метрі від морської гладі, що порушувалась притоком хвиль.

- Ти можеш покинути Софію? – Порушила я тишу, яку заповняв шум моря.

Руслан незрозуміло поглянув на мене:

- Про що ти таке говориш? – Підняв він брови.

- Ви офіційно не одружені, ти не впевнений, що кохаєш її і ти також говорив, що хочеш покинути її. Не розумію, чого ти так здивувався через моє питання? – Я теж підняла брови.

- Марія… - Він замовк.

- Їй ніде більше жити? Так це її проблеми. Вона доросла жінка і я впевнена, що така, як вона не згине під найближчим парканом через неділю, коли ти покинеш її. Софія знає собі ціну, тому швидко знайде тобі заміну, - повела я плечем.

- Якщо вона дізнається про нас – тобі буде кепсько. Ти це розумієш? – Запитав він.

- Так, розумію, адже ти зраджуєш їй зі мною, - розсерджено схрестила я руки на грудях. – Я хочу щоб все було нормально…між тобою і мною. Тому вважаю, що кращим варіантом буде відмовитися від неї. Я взагалі не розумію навіщо тримати поряд з собою жінку, до якої ти нічого не відчуваєш і тримаєш її поряд тільки через те, що тобі її жаль!

- Ти і не зрозумієш, - смиренно мовив він.

- А що тут розуміти? Вона живе за твій рахунок, тратить твої кошти, а що дає в заміну? Ти і далі будеш жити з нею та притримуватися вашої щасливої легенди? Від ваших відносин вигоду має тільки вона! Та ти і сам це чудово розумієш, - я повернулася до нього і взяла за руки. – Ми можемо бути разом і стати щасливими. Чому ти противишся своїм почуттям?

- Я не противлюсь, - заперечив він. – Інакше я б тут не сидів. Ти студентка, а наш відпочинок скоро закінчиться і ми роз’їдемося кожен по своїх домівках. В нас залишиться тільки пам’ять.

- Ти можеш приїздити до мене коли захочеш, - усміхнулася я. – Відносини на відстані – це справжня каторга, але я впевнена, що ми зможемо з цим впоратися. То того ж, я не вічно буду студенткою.

- З твоїх уст все звучить так просто, так легко. У мене робота, бізнес. Я не можу ось так просто все покинути і примчатися до тебе у будь-який час. Ти напевне зовсім не розумієш, що це таке: коли людина весь час в поїздках у справах і годинами висить на телефоні, вирішуючи питання по роботі. Мені чудом вдалося вирватися на цей відпочинок. Ти не уявляєш, як сильно я втомлююся. Через те, що я приїхав сюди мені довелося дуже багато чого наслухатися в свою адресу і повір, говорили тільки образи. Я підвів багатьох людей, відмінив ділові зустрічі і тим самим багато кого підставив. Тепер мене можна сказати ненавидять всім серцем.

- Мені дуже шкода, - тихо мовила я, міцніше стиснувши його руки. – Ти правий, я дійсно нічого не розумію. Але з твоїм бізнесом все добре?

- Так, але все рівно на мене ще довго будуть косо дивитися, - усміхнувся він.

- Я хочу щоб ти покинув Софію! – Вимогливо мовила я. – Якщо ти так зайнятий, я сама буду приїздити до тебе. Просто посиджу поряд, навіть слова не скажу, щоб не відволікати тебе від справ. Для мене важливо просто бачити тебе. А потім я повернусь знову до навчання.

- Ти смішна, - на його обличчі промайнула посмішка і він притягнув мене до себе так, щоб я сіла на нього та опинилась лицем до нього. Його руки переплелись позаду моєї талії. – Я обіцяю подумати на тим щоб кинути її.

- Тоді думай швидше, а мій вибір може пасти на когось іншого, - попередила я.

- Іншого? – Награно здивувався він. – І на кого ж саме?

- А ти що думав? Ти не єдиний чоловік на світі, - розсміялася я і вирвавшись з його обіймів, встала перед ним. – Ходімо краще плавати. Не думаю, що ми повинні гаяти свій дорогоцінний час на пусті балачки, а то дивись і твоя кохана згодом прокинеться, а ми тільки те й робимо, що розмовляємо. Вставай, займемося ділом, - я еротично зняла з себе футболку і грайливо відкинула її в сторону.

- Ти добре відчуваєш чого саме я бажаю, - мовив він і почав роздягатися.

Коли він скинув з себе весь одяг, я вже стояла перед ним, повністю оголена. Я спостерігала за тим, як Руслан дивився на мене  вивчаючим поглядом ніби вперше бачить мене оголеною. Мені це подобалося і не гаючи часу почала повільно відступати назад до моря. Опинившись по коліна в воді я зупинилася дивлячись, як він наближається до мене. Я знову почала відступати і тепер стояла до поясу в воді.

Руслан наблизився до мене і огорнув своїми руками. Він провів лінію пальцями від моїх стегон до грудей прямо по талії. Моя шкіра покрилася мурашками, водночас від прохолоди і збудження.

Він поглянув на мої груди і накривши їх долонями, ніжно стиснув.

Я стояла перед ним повністю беззахисною та беззбройною, в той час, як він, здоровий наче вікінг, нависав наді мною. Поряд з ним я взагалі почувала себе такою маленькою та тендітною, що було навіть страшно. Іноді мені здавалося якщо він міцно стисне мою руку, то просто зламає її ніби тоненьку гілочку дерева.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше