Оксамитове щастя

Розділ 22.1

Проснувшись ранком, я вийшла з кімнати. Батько сидів на порозі біля входу, мама була на кухні. Вони вели себе доволі тихо і не розмовляли. Я спочатку не зрозуміла в чому справа, але швидко до мене дійшло. Звідкись доносились крики, хтось влаштував неймовірну сварку на всю Одесу.

- Це хто так кричить? – Здивовано запитала я у матері, але вона промовчала.

Я вийшла на вулицю та сіла поряд із татом на порозі. Сварка доносилася з будинку Софії та Руслана. Почувся гучний тріск, хтось щось розбив. Я перевела наляканий погляд на Віктора.

- Ось так продовжується уже більше години, - мовив він тихо.

- Ти знаєш в чому справа? – Поцікавилась я.

- Я нічого не знаю, - хитнув він головою.

Мама теж вийшла до нас.

- Я прокинулась від гучної лайки. Надіюсь, що коли все скінчиться, Софія мені розповість, що там у них сталося, - сказала Валентина.

- Сімейні проблеми, що ще це може бути? – Потис плечима тато. – У свіх іноді виникають сварки. В цьому немає нічого дивного.

- Я думала, що вони ідеальна пара, - стиснула губи мама.

- Ти занадто сильно їх ідеалізуєш. Насправді там не все так гладко, як здається на перший погляд, - мовила я, поглянувши на неї.

- А тобі звідки знати? Руслан розповів? Я помітила, що ви непогано поладили, - сказала мама вперши руки в боки.

Я вирішила промовчати.

- Думаю у них все буде добре, - з надією сказав тато.

- Може так, а може і ні, - я піднялась з місця та пройшла мимо матері, яка стояла навпроти нас. – Я піду прогуляюсь.

Дійшовши до води, я пішла прямо по лінії берега. Хвилі іноді омивали мої ноги, тому я зняла босоніжки та йшла босою.

Невже Руслан стримав слово і поговорив з Софією про те щоб поставити крапку в їхніх відносинах? Від власних думок я не стримувала задоволеної посмішки. Тепер все про що я думала, було те, як він прийде до мене і скаже мені в обличча, що між ними все скінчено.

На пляжі подекуди були люди. Вони засмагали на пляжі та плавали в морі. Я ж сьогодні вирішила не купатись, - вода для мене була занадто холодною.

Ще декілька днів і я знову повернусь до свого звичайного життя, повернусь до навчання. Я згадала про те, що обіцяла подрузі привезти сувенір з моря. Треба стримати слово. Йдучи по берегу, я дійшла до місця де неподалік знаходився ринок. Мені пощастило, тому що там було все, що мені потрібно.

Я полізла в кишеню своїх червоних шортів і дістала звідти 200 гривень. Як добре, що в мене завелася чудово звичка: залишати гроші в будь якому одязі де є кишені.

Гуляючи між торговцями різної сувенірної продукції, я вирішила зупинити свій вибір на морському конику. Він мені сподобався, думаю Олі також прийде до душі.

Гуляла я більше години і додому дісталася приблизно в одинадцятій годині. Лайка та гучні крики продовжувалися. Господи, коли цей жах скінчиться? Мені було так жаль Руслана.

Але коли я підходила все ближче, то зрозуміла, що крики доносяться не з будинку Софії, а з нашого.

Я нерішуче завмерла не доходячи до дверей. Софія волала ніби навіжена. Я тихесенько підкралась до порогу і стала слухати.

- Що вона собі дозволяє?! Як ти взагалі могла допустити подібне? – Кричала Софія.

- Я не знала. Мені ніхто нічого не розказує, - моя мати говорила твердо, але спокійно. За її стриманість я могла поставити їй пам’ятника. Аби на мене так горлали, я б точно не витримала і відірвала Софії голову.

- Я думала, що ви порядні люди, а ви!.. – Вона гнівно затнулась. – Не можу повірити, що ми з тобою подруги! Моя думка про тебе була набагато ліпшою!

- Я не відповідаю за чинки інших. Кожен сам вирішує, що йому робити, - відповіла Валентина.

- Ти її виховувала. І зробила це край погано. Аби ти приділяла їй в дитинстві більше уваги, вона б нізащо подібного б не вчинила! – Виплюнула зі злості Софія.

Тут я просто не витримала і заскочивши на поріг, зайшла в будинок. Софія вела себе просто жахливо і я не стала просто так терпіти таке відношення до моєї матері.

- Що за гвалт? – Звузивши очі до маленьких щілинок, я поглянула на Софію. – Чому ти горлаєш, як ненормальна на весь будинок? Тебе на інший край світу чути!

Софія повернулась в мою сторону, на її обличчі розквітла сама знущальна посмішка, яку я тільки бачила.

- О, ви тільки подивіться. Вона тут, - в’язким наче патока тоном, вона розтягувала слова. Її голос контрасно змінився в тональності та гучності. Софія говорила тихо та…лагідно. Але доброти в її тоні не було чути’.

Валентина стояла мовчки, впираючи руки в боки. Софія свої руки схрестила на грудях.

- Чому ти кричиш на неї? – Я хитнула головою в бік Валентини. – Що вона тобі зробила?

- Вона? Нічого, - лагідним тоном мовила Софія. – А от ти можеш мені дещо розповісти.

Я здвинула брови.

- Що саме?

- Ти знаєш що! – Загарчала Софія. – Не треба робити з себе невинну дівчинку, а з мене потвору! – Заверещала вона. – Як ти могла спати з моїм чоловіком?! Таким дівчатам, як ти є тільки одна назва, я думаю ти чудово розумієш яка!

Від несподіванки, я відкрила рота. Моє серце скаконуло прямо в мої п’ятки, кінчики пальців похолоділи. Я злякалася. Переді мною стояла жінка, яка просто палала люттю. Її очі горіли нестримним ненависним вогнем. Софія була готова прибити мене прямо тут і зараз.

- Я… - Слова просто зникли, я не знала, що сказати.

- Я! – Передражнила вона мене. – Що «ти»?!

Я опустила погляд на підлогу, очі наповнились сльозами, але я стримувала їх, як могла.

- Ти займалась коханням з Русланом, а потім мило посміхалася мені в обличча. Не соромно? – Шипіла вона ніби зміюка. – Совість тебе не мучить?

- Звідки ви дізналися про…нас? – Прошепотіла я запитання.

Софія злісно оскалила зуби і підняла брови.

- Твій друг. Вадим, здається, - вона на хвилину задумалась.

На моєму обличчі відобразився шок.

- Він бреше! – Швидко мовила я. – Вадим спеціально це зробив щоб…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше