Розділ 13. Актриса, а, може, й гардеробниця

Я прокидаюсь в лікарні. З моєї руки безсоромно стирчить катетер, відчайдушно тхне хлоркою, про щось голосно сперечаються сусідки по палаті, а мама сидить біля мене й нервує.

І ця її сповідь…

- Мене виперли із театру. Знаєш, чому? Бо я була неуважна. Я не могла запам’ятати слова. Мені давали якісь другорядні ролі, короткі репліки… Я провалювала і це. У мене нестерпно боліла голова. Я була виснажена. Дуже виснажена. Він повільно мене вбивав.

Моя мама деякий час працювала в театрі гардеробницею, але це таке… Усім знайомим вона розповідає про те, що була актрисою, годує оцими потішними байками і мене.

- Хто вбивав? – відчайдушно хапаюсь за останню репліку.

- Твій батько. Він завжди був таким… йому не можливо було відмовити. Занадто пізно зрозуміла, що він мене використовує і ні, йому не потрібен був секс, тобто… не лише секс.

- Він пив твою кров?

Спершу здивовано зиркає, а потім голосно й нестримно регоче. Радію тому, що мої войовничі сусідки нарешті подибали на процедури.

- Ні, що за дурня! Ні.

Втуплюється у свої руки, розмотує сіру нитку із светра, ще більше нервує.

- Він робив зі мною дещо інше.

- Що?

- Я до пуття не знаю, але… мені завжди було після цього погано. Я наче тупіла. Я відчувала спустошеність. Абсолютно нічого не хотілось. Моральний і фізичний занепад. Він наче пив із мене… енергію, а я деградувала і все одно не могла йому відмовити. Я не могла зупинитись. І батькам розповісти боялась! Хто б мені повірив? Я закохалась у монстра чи… він підпорядкував собі мою волю? Потім, звісно, я пішла від нього. Втекла в нікуди, хоч це й було не просто. Але він дуже швидко віднайшов мене і тут. Це через нього мене виперли із театру. Клятий енергетичний вампір!

- Хто?!

- Йому потрібна енергія, тобі – кров. З нього витікає життєва енергія і йому постійно доводиться поповнювати її запаси, крадучи у звичайних людей дні, години, місяці і роки, з тебе…

- Чому ти дозволила мені народитися?

Моє питання – поранена птаха, яка уже ніколи не зможе злетіти. Лише нервово тіпається й повільно агонізує, поширюючи навколо себе молекули болю.

- Я дуже боялась лікарень і ще я боялась за власне життя. Я перебувала в такому панічному стані! Спробуй уявити, як мені було!

Так незворушно про це говорить! А, як мені, мамо? Як мені було увесь цей час? Чи мріяла я про самогубство? Чи перебувала я в панічному стані? Чи бачила дивні сни про кров? Химерні асоціації. Божевільні підтексти. Скільки разів я помирала. Скільки разів прощалася з життям. Усе життя вважала себе клятим виродком, паскудним відхиленням від норми, якимось різновидом дуже чокнутого і дуже своєрідного психопата, якого переклинило на одній людині. Наче приклеїло до одної людини.

Спитай хоч раз, мамо, як мені було. Але вона не питає, бо, мабуть, їй це зовсім не цікаво.

Невже мій батько випив з неї Душу?