Онлайн для тебе

Онлайн для тебе

— Ну і котіться якнайдалі, — прокричала я.

У відповідь пролунав лише в’їдливий сміх моїх подруг. Так вже вийшло, що я закохалась у хлопця, який подобався зірці нашої тусовки. Я довго спілкувалась із ним у соцмережах. Коли про це дізналась моя суперниця, то ворота пекла відчинились прямо під моїми ногами.

Вона налаштувала проти мене усю компанію. Дівчата влаштували обструкцію нахабній вискочці. І коли я підходила до своїх так званих «подруг», вдавали, що мене не існує. Сьогодні в чашу мого терпіння впала остання крапля, що переповнила її.

Хлопець, який мені подобався, почав зустрічатись з тією, хто руйнував моє життя. З вікна я побачила, як уся наша компанія гуляє у дворі. Мені теж захотілось вибратись з дому та зустрітись з друзями. Але вони знов ігнорували мене, наче пусте місце.

Розізлившись, я послала їх та повернулась додому. Це було останнє літо перед випускним класом, а я втратила друзів та інтерес до життя. Гра на фортепіано, підготовка до ЗНО та вступних на наступний рік – усе втратило свій сенс.

Почувалась самотньою. Я не звикла бути одна, поза соціумом. Хотілось взяти скейт і покататись з друзями по вечірньому місту або зайти в наш груповий чат і скинути дотепний мем. Але тепер вони катались без мене. А ще: видалили мене з усіх бесід в месенджерах.

Останнє було найжахливішою подією. Я звикла не випускати телефон з рук. І чим би не займалась, все одно встигала паралельно чатитись з друзями. Однак тепер мій телефон мовчав. Я безглуздо оновлювала сторінки у соцмережах, а там на мене ніхто не чекав.

Тут ще й батьки почали підливати масла в вогонь. Тато увесь час сварився, що я байдикую і не займаюсь навчанням, а мама постійно лізла з питаннями про наш конфлікт із подругами. Здавалось, що вони принципово не бажають дати мені спокій та хоч крихту вільного простору.

Втомившись від усього, я зачинилась на балконі й засіла за перегляд коротких відео у відомій мережі. Мені було нудно, а яскравий контент допомагав згаяти час. Звучить не дуже, але навіть мої батьки страждають цим захопленням. Якщо не від’єднуватись від реального світу, то може поїхати дах від усіх щоденних проблем та напруженого графіка.

Я дивилась відео без навушників. Мої зламались, а тато відмовився дати гроші на нові у розпал суперечки, що стосувалась моєї ліні та небажання вчитись.

Тут у суміжну стінку хтось постукав. Спочатку я подумала, що мені здалось. Але через десять секунд стук повторився: три чітких удари з однаковими інтервалами. Я вигукнула у відкрите вікно:

— Агов!

— Можеш не сміятись, мені це заважає, — донеслось з сусіднього балкону.

— Ну так зачини вікно чи йди у квартиру! — буркнула я й ввімкнула звук голосніше.

— Я не можу. З сьомої до восьмої я читаю книгу на балконі. — голос дівчини здавався несправжнім, ніби я розмовляла з роботом.

— Не мої проблеми! — мене справді не хвилювали її претензії.

Через кілька хвилин почула, як невдоволена сусідка повернулась у квартиру. Я не знала її особисто. Сім’я, що жила за стіною, переїхала в наш багатоквартирний будинок нещодавно.

Я лиш чула вдома, що їхня дочка одного віку зі мною. При цьому мої батьки якось дивно переглядались і одразу лізли до мене зі своїми обіймами, наче ми років з десять не бачились. Я не надавала цьому великого значення.

На вулиці стемніло, а в мою кімнату увійшла мама. Побачивши, чим я займаюсь на балконі, вона знову невдоволено хмикнула. А потім попросила:

— Не вмикай, будь ласка, відео занадто голосно. Та намагайся тихіше сміятись.

— Чому це? — в’їдливо протягнула я.

— До мене сусід приходив, просив поговорити з тобою. Я розумію, що тобі зараз важко, але ти тут живеш не одна. — мама, як завжди, повчала мене спокійним тоном.

— Я маю право слухати так, як мені подобається. А ця дивна біжить одразу батькам жалітись?

— Олю, слідкуй за язиком! — очі мами гнівно зблиснули, наче я зачепила за живе.

— Добре… — моєму неволенню не було меж.

Мама більше нічого не сказала. Я взагалі не розуміла, чому скарга сусідської дочки подіяла на неї настільки сильно. І яке їй було до того діло? Але ніхто ні в чому не розбирався. Легше було гримнути на мене й закрити питання. Мені здавалось, що я лиш усім заважаю.

Наступного дня усе повторилось. Батьки були на роботі, а я цілісінький день тинялась мережею в пошуках чогось цікавого та дотепного. В мийці зібралась купа немитого посуду, було лінь сідати за додаткові заняття, фортепіано вкривалось пилом, зате я передивилась всі актуальні відео. Мені подобалось спостерігати за творчими людьми й тим, як вони проявляють себе. О сьомій знову пролунав знайомий стукіт. Я вже не витерпіла:

— Ти що – неадекватна? — проричала у відкрите вікно.

— Ні, — спокійно відповіла сусідка.

Щось в її голосі насторожило мене. І цей спокій… Навіть не спокій, а відсутність будь-яких емоцій в голосі. Це трохи згасило мій запал і я продовжила спокійніше:

— Як тебе звати?

— Аліса.

— А мене Оля. Не треба було вчора жалітись батькам.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше