Вкрадене щастя.

Над зимовим містом зійшов туман. Люди не кваливо повиходили на вулицю , в очикуванні свята. На вулицях можно було зустріти вертепи  , подекуди і самотнього священика. Олександр йшов (Богом забутій мощеній дорозі) бруківкою. Місто старого Лева. Львів - місто польскої слави. 

Хлопець підійшов до старої опери. Марина сказала що чекати ( навіщо він це робить?) трішки повну дівчину із рожевим волоссям. Марина була гарною. На думку Сашка. В ній було стількиж українського як і польского. Вона була не висока брюнетка Четвертого січня їй виповнювалося дев'яьнацять років. Молоде гарне обличчя , рівні білі зуби , пухкі сексуальні губи , смеливі фрази говорила вона.

Це приваблювало хлопця. Ще в 2009 році. Це був санаторій. Засипаним снігом (  купа блядів серед яких вона ,  дідько тільки не це)  натовп хворих на грип школярів. С того часу пройшло п'ять років. А з того часу залишилися тільки спогади , про здавалося щастливий час. Та й приїхав сюди Сашко щоб її привітати. Марина змусила хлопця чекати на львівчькому вокзалі п'ять годин. Ооо як це по шляхетному. Задзвонив тедефон:

- Ти її бачиш?- спитала Марина.

- Не ... А маю?

- Так вона мені дзвонилаа... Казала що вона на місці.. - Відповіла Марина -  Я дала їй твій номер.. Вона задзвонить.

- Ну то добре.. Я чека.

Через хвилину задзвонив телефон знову. Це була Анна. Сказала що на нього чекає. Хлопець обернувся, і побачив її , Аню. Це була повненька руда ( шльондра) дівчина. Приваблива. Гарною її назвати не можно було , але привабливою так можно. Довге ( ржаве , це збудживало  в ньому  не приємну пристрасть) руде волосся які доходили їй до спини , повна фігура , яку приховувала куртка. Це його привабливало. І вона була в тому місці в якому домовилися. Біля львівської опери.

                                                                                   ******

Подальщі моменти минали дуже швидко. Сашко і Марина випили , а Аня підливала вино в кожний келих. А хлопець того не помічав здається ( і це все у дома Марини) саму дівчину. Він дивився на Аню. Ні він поїдав її очима. Вона не просто подобалась йому , він хотів її.

Вже пізніше у вечорі вони трималтсь за руки , а Аня показувала хлопцю місто , таким яким він їй здавався : костели , церкви , та склеп Боменів. А Марина пригничено йшла то спереду , то перегоняла їх йшла позаду. Намагаючись привабити Сашка. Показати що ніби вона тут із ними.

Так скінчився вечір. Сашко і Аня перед прощанням поцілувалися. По- французкі. Пристрастний та глибокий. А Марина пішла геть навіть не попрощалася.

                                                                             ********

Сашко поїхав. Аня розповіла багато цікавого про Марину , та про її відносини із з Сашком та іншими хлопцями. Одночасно. Пройшов рік. Аня та Сашко побралися. Але солодий чоловік продовжував думати про Марину. Одного разу з її номеру отримав смс:

" Привіт. Знаєш я тебе кохала. Завжди кохала. І в тому холодному санаторії , і тоді коли знайшла тебе через твого однокласника , і в тот день на Різдво , на мій день Народження до речі . Ви із Анею зробили мені подарунок . Дякую. Та це остання смс. Прощавай. Я померла."

В середені у Сашка щось обірвалося. Це виявилося правдою. Годиною пізніше подзвонила мама Марини. Вона скзала що Марина вмерла. Наклала на себе руки. Сашко почав істерично збирати речі. Летіти на вокзал. Їхати до Львова.

                                                                    *********

Він добрався до її помешкання дуже швидко. Швидше а ніж за звичай. Швидше ба навіть як у звичайний день. У радістнтий день він би застрях у тисняві. Двері у проміжку квартир були відчинені , і люди то заходили то виходили із квртири дівчини. Він протиснувся поміж людей які стояли натовпом у залі. Посередені стояв стіл на якому стояла біла труна , в якій лежала ( це якийсь страшний сон) в білій сукні Марина. Вона була гарною , але її вроду змінювала маска смерті жовто - білим , та синьо - блідим кольором обличчя. За труною на колінах стояв ксьонз повернувши своє не молоде обличчя в сторону ікони Причистої Діви.

Подивившись на руки небіжчиці не побачив Розарія. Боже , де Розарій? Вона ж католичка , має бути Розарій. Він одним плавним випадом зняв Розарій із своєї шиї та поклав його у руки небіжчиці.

Ізсутулившись він сумно пішов геть із квартири.

                                                                        ********

Пройшов тиждень. Сашко все частіше почав бачити Марину наче живою в кутку кімнати біля вікна. Руки складені на груді. Та восково- жовтий колір обличчя . Він бачив як рухаются губи. Голос сухий гортанний. За місяц Сашко схуд , щоки впали , очі змарніли. А обличчя стало походити на воскову маску. Чоловіку ставало все гірше , а Аня цього здаєтся не помічала.

Сашко помер. Не один лікарь не міг сказати що то із ним. Знала тільки мати Марини , яка приїхала на похорон. Воона і розповіла мамі сашка що той вклав Розарій у труну її доньки. Та розповіла про вкрадене щастя її доньки , де злодієм була Аня.