Розділ 2

На гачку у злодія

Спускаюся вузькими вуличками в найнебезпечніші околиці міста Асгар. Навколо шинки, місцеві притони, будинки задоволень та розпусти. Контингент народу самий різноманітний. Від високопоставлених вельмож, що відвідують громадські будинки повій. До місцевих п'яниць, що заливають у себе найдешевше пойло та залишають таверну аж під ранок. Все просочилося запахом алкоголю і нудотно солодкими жіночими парфумами. Не здивуюся, якщо вони з додаванням  забороненого афродизіаку або приворотного зілля та іншої погані.

Крокую квапливо, постійно обертаючись. Не хочу бути спійманою. Хвилювання зробило мене смиканою та неспокійною. Та як тут бути безтурботною серед цього зброду та їхніх жадібних, похабних поглядів. Нехай на мені й мантія з великим капюшоном, але по ході і по одязі, що під мантією, в мені легко впізнати дівчину великого достатку.

- Дівчино! Люба, йди до нас - вигукує п'яний мужлан. - З нами не скучиш.

Обережно глянула в той бік, щоб не спав капюшон, де стояла компанія з шести вже не тверезих, неохайних чоловіків. Усі зухвало посміхалися і багатообіцяюче підморгували. Ситуація змусила додати кроку. Серце б’ється в шаленому ритмі, страх струмениться по жилах.

Ніхто не повинен пізнати мене, Маріанну Ер Маст, наслідну принцесу Тальянти. Якщо впізнають ​​в такому неналежному місці, підуть плітки про моє безчестя і непристойну поведінку. Скандал забезпечений. Батько рватиме і метатиме. Не пробачить, не зрозуміє, уб'є.

Тоді навіщо тут?

 Чого не зробиш заради кохання. Ми з Рудольфом домовились зустрітись. І, на жаль, місце зустрічі жахливе. Ніхто ніколи не надумає шукати тут принцесу. Тим більше, я так добре замаскувалася під  вельможну селянку. Обличчя та волосся повністю приховані від очей. Усі коштовності знято. Одяг на мені бідненький, але в дуже доброму та охайному стані. Ніхто не впізнає в мені особу благородної крові.

Я продовжила свій шлях, поки хтось не схопив мене за руку і не потяг за кут якоїсь будівлі. Мене притиснули до стіни, а рот нахабно затиснули рукою.

- Маріанно, це я, кохана. - Рідний голос миттєво заспокоїв нерви. Його руки випустили зі свого міцного полону.

- Дурень, налякав! - жартівливі удари моїми кулачками дісталися винному по грудях.

- Вибач, не хотів налякати. – Його губи знайшли мої. Солодко. Ми стали дико і пристрасно притискатися один до одного, не розриваючи поцілунок. Рудольф перший відсторонився.

– Маріанна, нам треба поговорити. Я більше не можу без тебе жити. Давай одружимося.

- Так! Поговорю з батьком. Вже давно настав час розповісти йому про нас.

- Ні! Не треба! Як тільки він дізнається, нас у ту саму мить розлучать.

- Мій батько хоче мені тільки добра і щастя, тож він змириться з моїм вибором.

- Ні, кохана. Ти ж сама знаєш, що це не так. Впевнений, король уже знайшов тобі претендента на твою руку та серце. Моя кандидатура його не вразить. Ні титулу, ні роду, ні високого чину, ні копійки за душею. Скажи, хіба такого нареченого люблячий батько хоче для своєї дочки?

- Що ж тоді робити? - Я не сперечалася, розуміла що Рудольф правий. Не варто заспокоювати себе дурними ілюзіями та невиправданою надією.

- Давай втечемо. Житимемо щасливо. Тільки ти і я. Сама казала, що для щастя тобі більше нічого не потрібне.

- Так, але як же моя сім'я? Не можу кинути їх так. Не зараз.

- Значить, все брехня. Обман. - Чоловік відвернувся з наміром піти. Наостанок повідомивши. - Завтра під покровом ночі, я покину Асгар. Вирішуй, ти зі мною чи ні.

Не знаю чи роблю правильно. Моя відповідь була очевидною. Злякалася, що більше коханого не побачу, що не буде його більше в моєму житті.

- На що ми житимемо? А головне де? - Невпевнено запитала хвилююче питання. Знаю йому від цього ніяково, але ж я маю знати до чого морально готуватися. Заради кохання я готова на багато чого, але все ж таки жити в курені не збираюся. Я принцеса як ні як. Звикла до комфорту та розкоші. Плечі Рудольфа поникли.

- Ти ж знаєш грошей у мене нема. Хіба що... - він замовк, так і не закінчивши фрази.

- Хіба що?

– Ми можемо взяти золото зі сховища твого батька.

- Це ж злочин! Так не можна.

- Ні, не крадіжка. Ми позичимо, а потім усе повернемо коли матимемо достатньо грошенят . Я не думаю, що твій батько пошкодує для своєї дочки золотих монет, для її комфорту та добробуту.

У чомусь Рудольф мав рацію, але від цього гидке почуття на душі не зникало. Погодившись на його умовляння, ми домовилися сьогодні вночі справу провернути та залишити Асгар.

Повернувшись до палацу, моя совість не знала спокою. Я ходила по кімнаті туди-сюди в пошуках відповідей на запитання. Чи вірне рішення ми прийняли? Вирішила все ж таки переговорити з батьком.

Стукіт у покої батька, двері миттєво відчиняються. Слуги кланяються та жестом запрошують мене увійти. Головне підловити батька в піднесеному настрої, тоді й хороший результат перемовин можна очікувати. Мій батько, як справжній король, завжди заклопотаний. Читає звіти герцогів та графів, вносячи якісь позначки собі на папері.

- Прошу пробачити мене, що відриваю вас від справ. Якщо вам буде завгодно, попрошу вашої аудієнції пізніше. - Не прийнято фамільярничати з королем, коли вирішуються найважливіші справи держави. Навіть якщо цей король — твій батько. Умовності, етикет повиннен дотримуватися у будь якому разі.

- Всім вийти, залиште нас з дочкою наодинці.

Радники та слуги  мало не галопом вибігли з зали , безшумно за собою зачинивши двері. Лише коли ми залишилися наодинці з батьком, він продовжив розмову без передумов та титулів.

- Мила щось трапилася? - Запитує з краплею занепокоєння, не відриваючись від перегляду важливих документів.

- Ні, просто хотіла поговорити. - головне почати, а там за течією обставин будемо пливти. Торкається свого підборіддя. Звичайна реакція батька якщо зі мною солідарний або задоволений мною. Так, стоп. З чого це раптом? Я ж і кілька слів зв'язати нормально не встигла.