Розділ 4

Покарання не уникнути.

- Маріанна Ер Маст, дочка правлячого короля Едгарда Ер Маста, спадкова принцеса позбавляється можливості претендувати на престол, а також права на захист і заступництво свого роду та народу Тальянти. За свою зраду і тяжкий злочин проти великої і славної імперії Тальянти, Ергард Ер Маст обриває всі родинні зв'язки зі своєю дочкою Маріанною.

 Чернець, який говорив, відчував перевагу, і в його інтонації, як мені здалося, були нотки радості і зловтіхи. Йому б не вирок зачитувати, а урочисту промову штовхати на бенкетах.

- Наш великий, справедливий король вирішив провести обряд зречення у покарання за зраду. Прошу Вас брати мої, допомогти виконати волю государя. Нехай здійсниться суд.

- Хай здійсниться суд! - заголосили в різнобій ченці. А далі зачитали чи то молитву, чи прокляття. Єдине, що я знала точно – нічого не буде як раніше.

Жар від руки ченця почав палахкотіти з новою силою. Складалося враження, що моє тіло проткнули тисячами голками та обдали окропом. Агонія болю не припинялася. Ці знущання неможливо було витримати. Я кричала, зриваючи голос. Молила про прощення і просила припинити тортури. Намагалася вирватися з чіпких рук стражниць, але вони тримали надто міцно. А ченці продовжували ритуал, незважаючи на жодні перешкоди та мої нарікання. Мої жалюгідні спроби марні. Просто чекала кінця своїх страждань. Мені нічого не залишалося як зчепивши зуби, терпіти цей пекельний біль.

Лише одна думка змушувала  залишатися у свідомості. Якщо виживу, обов'язково повернуся. Ще поки не знаю яким чином, але виправлю все, що накоїла і примушу їх усіх шкодувати про те, що сьогодні сталося. Хочу, щоб батько мучився в муках совісті. Поверну прихильність та повагу до себе не тільки своєї сім”ї, а й всього народу нашої великої могутньої країни.

Я так відволіклася на власні думки, що не помітила, як у храмі залишилася наодинці зі своїми вартовими. Мої роздуми були збиті нахабною розмовою дівиць.

- Принцеса не така гарна, як про неї казали. - звертаючись до напарниці, зневажливо посміхнулася стражниця. Вона з осудом полоснула по мені своїм поглядом. Зверху вниз.

- Колишня принцеса. - Поспішила її виправити подруга. – А зараз тим більше на красуню не тягне.

- Та хто ж знав, що ритуал повністю змінить її зовнішність. Мірша, дивись знак зречення. - Дівчина схопила мене за зап'ястя. Розглядала символ, що з'явився на шкірі, з усіх боків, вивертаючи і викручуючи мені руку. – Тепер ти нікчема! - Якщо не здохне в Сарганському лісі, в чому я дуже сумніваюся, стане підстилкою для чоловіків або з голоду помре.

- Жоден поважний чоловік не захоче зречену, - а потім Мірша схопила мене за підборіддя, змусила дивитися їй у вічі. – Ти тепер зіпсований товар. Нікому не потрібна дівка, від якої власна родина відмовилася. Тобі ніхто не подасть руку допомоги, не витре твоїх сліз, не підставить плече задля  втіхи. І дня не пройде після твоєї смерті, а ніхто про тебе не згадає.

Після цих жахливих слів дикунки, інакше не можу назвати цих дівчат, стали зривати з мене прикраси, сімейні реліквії, королівські регалії. Те ж саме зробили і з кулоном, який подарувала мама перед смертю. Нічого мені не було так шкода залишати, як цей ланцюжок неймовірної краси. Він мав для мене особливу цінність.

- Та як ви смієте? - гнівно прогарчала. Їх сміх моторошно пролунав  вже у порожній печері.

- Як ми сміємо? Все, що відбувається, це наказ короля. Наказано позбавити тебе всього, включаючи коштовності. Тобі вони вже не належать.

- Мені набридло з нею панькатися. Давай швидше відправимо її на поживу вовкам.

Стражниця відразу ж відкрила портал, а Мірша стусаном відправила мене прямо в Сарганський ліс.

- Помста і вас наздожене! - прокричала наостанок. Я ще матиму можливість виконати обіцяне.

Ось не знаю чи стражниць до ладу не вчили будувати портали або навпаки вони занадто добре їх відкривали. Мене викинуло в небо над Сарганським лісом. Падала я швидко та стрімко. Відчула всю красу польоту головою вниз. Чому в дитинстві я так мріяла стати птахом і літати в небі, кружляти, насолоджуватися свободою та приємним подихом  свіжого вітру, роблячи різні піруети. Нічого чарівного в цьому нема!

Жах і паніка затьмарили розум.  Я ту мить не могла згадати і використати жодного плетіння магії, щоб пом'якшити падіння. Всі мої спроби чарувати не мали успіху. Ну все я точно зараз розшибусь  так що й вологого місця від мене не залишиться. Життя таке справедливе. Я занадто молода щоб здійснювати подорож в підземний світ смерті.

Чи залишилася в мені магія? Вона продовжує бути частинкою мене? Наслідків обряду зречення я не знала. А навіть якщо вони є, про них мені ніхто не зволив розповісти.

Мою шкіру дряпали голки хвойного дерева, залишаючи на ній неглибокі рани. Це було дрібницею в порівнянні з тим болем, який виникав при зіткненні мого тендітного тіла з гілками модрини. І це з урахуванням, що раніше мене катували голодом та фізичною розправою. У кращому разі обійдуся лише синцями і нічого собі не зламаю. А в найгіршому... про це й думати не хочу.

Я робила безуспішні спроби застосувати магію, повторюючи їх знову і знову. Намагалася сконцентруватися і уявити, як вона тече по жилах, розбурхує кров і свідомість. І нарешті відчуваю приємне поколювання на кінчиках пальців. Явний признак присутності магічних сил в мені.

Шалена радість ось що відчула. Врятована!

Створений мною буревій закружляв мене у своїх обіймах і обережно опустив на землю. Як же чудово відчувати ґрунт під ногами. Вперше усміхнулася за ці дні. Щаслива, що мій дар залишився при мені. Моя магія. Нерозривна частина мене, мого серця, мого життя. Тепер маю шанс вижити, надія знову зігрівала душу.