Розділ 5

Сарганський ліс

Сарганський ліс славився своєю неймовірною красою та небезпекою, що в ньому таїлася. Могутні дерева, що пережили не одне століття і стали свідками не однієї історичної події, гордо стояли на своєму посту. Сарганский ліс на відміну інших у Тальянті був і хвойним і широколистяним. Ліс багатий великою різноманітністю хвойних дерев: модрина, сосни, ялини, туї, ялівці. У повітрі ширяв цілющий аромат хвої.

Землю покривала соковита молода трава. Де-не-де красувалися дрібні невідомі квіточки, всіх кольорів веселки. Не втримавшись, зірвала одну. Від квітки пахло дивно та ароматно, нагадувало прянощі. У шлунку голосно забурчало. Їсти хочеться. Потрібно роздобути щось пожувати, інакше довго не протягну. Якісь ягідки, горішки чи птицю зловити та засмажити. Ммм перепілка з ніжною підсмаженою шкірочкою танутиме в роті. Так мрії мріями, а я поки що слинкою давлюся.

Відчай опустився тягарем на плечі. Нема чого тішити себе, реалісткою треба бути. Щоб зібрати ягоди, потрібно знати які отруйні, а які безпечні. Горішки? Та які горішки? Тільки одні шишки довкола. Від злості відфутболила одну куди очі дивляться. А щоб зловити якусь живність, мисливцем треба бути. Причому дуже непоганим. Вогонь розвести я зможу, магія при мені. Моя допомога та опора. Але вбити живу невинну істоту не зможу, як би їсти не хотілося.

Отак і помру молодою у цьому лісі і не знайде мене ніхто й не згадає або з голоду опухну чи закускою для якоїсь тваринки стану.

-Іііі - завила від безвиході. Так заволала, що птахи з дерев крилами заляскали, здійнявши гучний шелест. Посиділа на кроні дерева, що впало. Заспокоїлася, щось нерви зовсім розхитались. Не для того я пережила зраду коханої людини, зречення від сім'ї, всі тортури та покарання аби сідіти без діла та нарікати на долю. Не здамся так легко. Я сильна і з усім впораюсь. Якщо потрібно буде річку висушу і гори згорну, але не відступлюся.

З цим бойовим настроєм я пішла вперед і тільки вперед. Зрештою ліс же не безкінечнний. Може по дорозі зустріну  браконьєрів або злочинців, що ховаються в лісах. А такі випадки були й неодноразово. Вибору немає, це єдиний шанс на виживання. Гірше, ніж зараз, вже не може бути.

Бійтеся своїх думок вони мають схильність здійснюватися.

А чому так тихо стало, холодний озноб пройшовся по тілу. Не подобається мені це. Зловісна тиша, навіть спів птахів не чути. Хрускіт, потім ще один хрускіт, тільки з протилежного боку. Шаблезубі вовки мене оточили і спостерігають за моїми діями. Напевно з'ясовують наскільки я серйозний супротивник або вирішують кому дістанеться обід.

"Мамочко, страшно то як. Давай, думай. Думай швидше."

Знайшла величезну зламану гілку, запалюю на її верхівці вогонь за допомогою магії. Розмахую своєю новопридбаною зброєю у спробі захиститися. Вогонь їх зупинив, але лише на якийсь час.

П'ять величезних вовків наступають. Все тіло тварин покрите теплим густим хутром, а очі палають люттю та голодом, розплавленим бурштином. Красиві, але смертоносні тварини. Їхні пащі відкриті. Демонструють низку гострих, як лезо зубів. Дике гарчання розриває тишу. Деякі з них присіли на передні лапи, явно готуючись до стрибка. Атаки не уникнути.

Адреналін і бажання вижити не дозволяє мені бездіяти. Створюю захисний купол, якраз вчасно. Величезна вовча туша врізається в побудований магічний бар'єр і падає, волає іншим про свою невдачу. Вовки дряпають пазурами, намагаються розірвати зубами захист. Але все безрезультатно. Моя магія живить купол, не дозволяючи тваринам до мене наблизитися.

Напевно дикі відчулі запах крові з моїх неглибоких подряпин і тому почали переслідувати  мене як жертву. Та якщо мені вдасться позбутися цієї п'ятірки де гарантія того що не приповзуть нові самці. Все безглуздо, але я не перестаю вірити у чудо.

Намагаюся звернутися до родової магії, щоб поповнити резерв своїх сил. Але, як і очікувалося, нічого не трапилося. Тепер можу розраховувати тільки на себе та свої власні сили. Шкода, допомога роду могла би поповнювати періодично магічний резерв. Не знаю наскільки моїх власних сил вистачить. Якщо довго утримуватиму бар'єр, то можу перегоріти і назавжди втратити дар.

Вовки лютували, а їхній рик розлякав всю живність довкола. Нападали на мене, але захист сильний і не дозволив наблизитися ні на крок.  Я розуміла, що поки що можу відпочити і набратися сил. Адже невдовзі  вони будуть потрібні для рукопашного бою. На жаль, у страху очі великі і я даремно кружляла з палаючою гілкою в руках, відлякуючи тварин. Хоча це й було поки що безглуздо.

Однак ситуація різко змінилася і дві тварини кинулися на протилежний бік від мене, назад у ліс. Нарешті побачила, що їх відволікло. Двоє чоловіків із забрудненими обличчями та озброєні до зубів, насувались прямо в лапи вовкам.

Один молодший від іншого, напевно ненабагато старший за мене, сплів магічні сіті і накинув на тварин. Попались. Моєї радості не було меж. Люди! Допомога! Врятована! Одна думка майнула потім інша і так по колу.

Решта вовків відчувши небезпеку або почувши жалібне скиглення тих, що попалися, звернули свою увагу на мисливців. Це була жорстока боротьба, але явним переможцем були люди. Хлопець притис вовка вагою свого тіла і голими руками звернув йому шию. Інший мисливець намагався відбитися відразу від двох, на допомогу йому одразу прибіг товариш. Поки чоловіки билися, до них повільно наближався ще один невідомо звідки вовк. Шостий за рахунком. Та скільки їх взагалі?

Тил мисливця було відкрито, а він сам був захоплений боєм. Не зволікаючи ні хвилини я кинулася на вовка своєю палаючою зброєю. Вогонь торкнувся хутра, той миттєво затлів. Використовуючи магію посилила вогонь і тварина перетворилася на попіл. Чоловіки тим часом впоралися зі своїми противниками, а я вже не боячись наслідків впала в непритомність від магічного виснаження.

Прийшла до тями від жахливого смороду. Ворухнутися не можу. Прив'язана по руках та ногах. Беззахисна, слабка та перелякана. Молодий мисливець втирав мені в шкіру якусь гидоту, робив це ретельно і сумлінно. Я вся була в бруді і від мене дуже пахло відходами.