Розділ 6

Нова хата, нова я!

 - Яро! Ярко! Яра, якщо ти негайно цей безлад не прибереш, тиждень готуватимеш! - волав на все горло Савен.  І як такий громила може такі високі ноти брати? В королівському хорі йому б  ціни не було. Тихон і Савелій  вирушили на полювання, залишивши мене на господарстві, а зараз ці двоє чомусь невдоволенні. А нічого мене саму залишати. Замість того, щоб прибратися в будинку, я ще більший безлад навела. Не спеціально, просто так вийшло. Руки не з того місця ростуть, так у чому моя вина? Палац залишився позаду, але як виявилося принцесу з мене не викоренити.

Яра… Я навіть звикла до свого нового імені.  Не було необхідності змінювати власне ім’я, але чомусь це мені здалось доречним. Нове життя. Нове ім’я. До того ж чи маю я право називатися Маріанною, адже це ім’я дав мені батько.  Зв'язок що між нами він безжалісно обірвав, так чому я не можу зробити те ж саме. Пройшла весна відтоді, як мене позбавили титулу. Я вже не те наївне дівча, що було раніше. Нині я розумію цінність родинному теплу, звичайній дружній розмові. Знаю цінність грошам і тяжкій людській праці.

Єдине, що залишилося від тої дівчини, так це стрімке бажання виправити свої помилки. Знайти винуватця і покарати його. Повернути старовинний артефакт «око брехні» до королівської скарбниці. А також дізнатися яке ставлення моїх рідних братів до мого вчинку? Чи знають вони правду або можливо думають що я і справді поїхала до жіночого монастиря….  Такі безглузді чутки неодноразово чула від містян.

- Гаразд, ми з Савеном прибираємо, а ти йди на ринок рукавиці продавати. Тільки дивись мені товар не втрать як минулого разу  та ціну для багатіїв завищуй. Відчуєш загрозу, миттю повертайся додому.

- Добре татусю. – поклон голови на знак вдячності цьому доброму чоловікові, який лише за дев'ять декад став мені добрим другом, люблячим батьком і моєю опорою. Наостанок познущалася ще трохи над Савеном. Бідолашному доведеться попітніти. Хіх, люблю над ним потішатися, а він у свою чергу любить мені дошкуляти. Ось такі відносини між братом і сестрою. Нехай ми й не рідні, але наші почуття не підроблені.

На своєму досвіді усвідомила, що не спорідненість по крові робить людей сім'єю, а щирість, повага, вміння прощати і сприймати тебе з усіма твоїми недоліками. Саме це означає любити. Прихопила підготовлені до продажу рукавички з шерсті саблезубих вовків і вирушила на чорний ринок Асгара.

Мені з найбіднішої околиці міста до ринку йти добрих дві години. На своєму шляху я зустріну стрімку вузеньку річку Ас, великі будівлі високопосадовців,  сади неймовірної краси, а також пройду повз королівського палацу.

Пройшло не так вже й багато часу після моїх пригод у Сарганському лісі, але в той же час відчуття, що це було в минулому житті. Я навіть рада, що опинилася в тих жахливих хащах, адже саме в Сарганському лісі я познайомилася з прекрасними людьми, які дали притулок і стали для мене родиною.

Тихон купець, у нього дві власні крамниці  з усілякими дрібницями для господарства. Вважається, що це не мало. Також вони з сином полюють на саблезубих вовків. Браконьєри. З вовни він штопає рукавички, шапки, жилети для багатіїв та вельмож. Збуває товар на чорному ринку, адже дозволу на полювання вони не мають. Цей папірець коштує мішок золотих, а це просто неймовірна сума. Ось чоловіки на свій страх і ризик займаються цією справою. Якось запитала у Тихона навіщо?

– Гроші зайвими не бувають. Лавки хоч і приносять дохід, але цього недостатньо для гідного життя.  Треба утримували торгівельні лавки, дім в добробуті, а також частину коштів ми передаємо бідним у храмі та в притулки бездомним дітям. А ще не треба забувати що у мене двоє дітей. Треба зібрати посаг. Тоді я у перше назвала його батько. Втративши все, я знайшла справжній скарб.

Свій випалений шрам, знак зречення я ховаю за допомогою браслета або майстерно пов'язаної на руці ажурної хустки. Нема чого решті знати мою ганьбу, мою історію.  Якби оточуючі знали про мітку, то  я і моя сім'я зазнають знущань чи глузування. Я звикла приховувати цей ненависний символ.

 Зі мною відбулися дивовижні метаморфози. Колір моєї шкіри змінився з світло-шоколадного в  мармуровий.  Виглядає цілком непогано немов прийняла ванну в молоці. А моє хвилясте темне волосся перетворилося на білу гриву з сивим відливом. Прямі, гладкі, як шовк, а мої карі очі стали сірими. Зараз я вже звикла до своєї нової зовнішності, але я все ще пам'ятаю, як недавно билася в істериці, не впізнаючи себе. Коли вперше побачила своє відображення, у мене був шок, який швидко змінився в істерику і лише наявність підтримки привела мене до тями. Через деякий час я звикла до нової зовнішності. Мені навіть подобається те, як я виглядаю. Трохи екзотично, але не погано.

А Савен каже, що я красуня, але в цьому і проблема. Втомилася відганяти потенційних наречених. Але всі  ті хлопці, що виявляють симпатію, навпаки, лише відштовхують. Я знаходжу тисячу причин, щоб відмовити, але ніколи не озвучу істину. Я просто боюся полюбити, довіритися і бути обдуреною, розчаруватися в людині, котру люблю. І цей страх не дозволяє мені глянути на парубків інакше. В обличчі кожного я бачу Рудольфа. Щораз думаю, а раптом це він?

Савен, як названий брат, не підтримує, лише  крутить пальцем біля скроні мовляв що за  дурепа, такого файного парубка профукала. Я вже досягла шлюбного періоду і пропозиції посипалися на Тихона, але заміжжя не межа моїх мрій та планів. Я зобов'язана виправити минулі помилки, а тоді вже можна подумати про все інше.

І нехай я живу в Асгарі і майже щодня спостерігаю за королівським двором, але я не можу й кроку ступити у його бік. Мене відразу зупинить вартовий. Я ніхто. Ні принцеса, ні особа благородної крові, ні вельможа, і навіть не служниця. Я перебирала тисячу варіантів, десятки способів проникнути до палацу, але вони зазнали невдачі. От і живу поруч, спостерігаючи і сподіваючись хоч миттєво, але побачити рідних. Але поки що безрезультатно.